Любовь волка

8

-Уб'ю поганця! А її ременем відшлепую так, що сидіти місяць не зможе! - біснувався Тайлер, метуючись туди-сюди по кімнаті брата.

-Тай, та заспокойся ти. Вона ж із Коулом поїхала. З нею нічого не станеться, поки вона з ним.

-Саме так! З ним! З цим бабником блохастим!

-Брат, ми з тобою самі не кімнатні капці, самі дівчатами ходили. До того ж Коул наш брат і ніколи нічого не зробить проти нас. Єдине, він тільки може спеціально нас злити. -Дивившись на брата, Адам зітхнув. -І дивлячись на тебе, розумію, що це здорово у нього виходить.

-Це було до неї! Та й ми її не відпускали!

-Я ось тут подумав, - почав Адам, не слухаючи брата, - адже ми й справді показали себе не з кращого боку.

-Що? -Тайлер навіть від несподіванки зупинився.

-Сам подумай. Ми притягли її до нас у зграю і просто замкнули її вдома, постійно твердячи 'наше'. Ми перед тим навіть не розкрилися.

-Вона у нас вдома всього пару днів, коли ми цікаво мали "розкрити перед нею свій внутрішній світ"? -Тайлер передражнив інтонацію брата.

-Ми могли просто з нею розмовляти, прогулятися з нею територією зграї, або як Коул, просто зірватися і поїхати кудись повеселитися, провести час разом.

-Ти ж знаєш, брате, що вся ця романтична лабуда з прогулянками під зірками та солодкими промовами не моє.

-Ага, -фиркнув Адам, -Ти в нас взагалі ніжний і неромантичний.

-Який є.

-Але все одно замикати її вдома не вихід.

-Пропозиції?

-Пропоную кожному окремо провести з нею по одному дню, щоб вона змогла дізнатися про нас краще.

-Чому не всі разом?

-Бо коли ми разом, то повністю не розкриваємося, один трохи стримує іншого. Та й ти знаєш, що ми з тобою повні протилежності.

Тайлер замислився над пропозицією брата. Адам мав рацію, хоч би як хотілося йому цього визнавати. Бачимо поява пари вже почала впливати на нього, раз він погоджується з ідеєю брата, про романтичні прогулянки. Раніше б він просто, схопив дівчину, яка йому сподобалася, поїхав з нею запалювати на якусь тусовку, а потім продовжив би запалювати з нею у неї вдома всю ніч. Але він говорить про Саманта, хоча хто сказав, що вони просто не можуть повеселитися?

-Я думаю ти маєш рацію. -Нарешті сказав Тайлер.

-Антихрист народився.

-А? -Він в шоці дивився на Адама, що посміхається.

-Я завжди казав, що радше народиться антихрист, ніж ти зі мною погодишся.

-Дуже смішно. -Фиркнув Тайлер.

-Зате правдоподібно.

-Залиш свої жарти при собі, брате. Краще давай вирішимо, хто першим проведе з нею день.

-Щоб не виникала суперечка, я поступаюсь першістю тобі.

-З чого це раптом?

-Ну, я надто розумний для того, щоб сперечатися. До того ж Саманта сама втече від тебе, як тільки впізнає тебе краще. -І розреготався.

-Пф, теж мені світило. Ось і йди першим, якщо такий розумний.

-Ні-ні, я спокійно почекаю день.

-Адам, двічі пропонувати не буду.

-Ну раз ти наполягаєш, то так і бути. -і Адам знову уткнувся в книгу в душі посміюючись над запальністю брата. Скільки разів він так домагався чогось від Тайлера не порахувати! Що зараз, що у дитинстві.

-Ти знову зіграв на моїй запальності. - Через кілька хвилин мовчання важко зітхнув Тайлер.

-Ну ти щоразу на це ведешся, я просто не зміг утриматися. -Розсміявся Адам, а Тайлер відповів йому кривою усмішкою. -Добре, йди першим.

-Та що вже там, вже вирішили все. -махнув рукою Тайлер, а потім раптом голосно розреготався.

-Чого смієшся?

-Адам, замість того, щоб гризти один одному горлянки, забираючи першість за те, хто першим проведе день з нашою парою, ми просто поступаємося один одному.

-І правда. -Адам підтримав сміх брата.

Їх перервав шум машини, що під'їжджала до будинку.

-Тайлере, тільки я попрошу тебе без вбивств.

-Розслабся, брат, я буду спокійний як удав.

-Дуже сподіваюся.

Тайлер сів на диван, і почав свердлити поглядом дверний отвір. Через хвилину почувся хлопок вхідних дверей і тихі голоси Коула та Сем. За кілька хвилин вони самі зайшли у вітальню і завмерли.

-А, сіами, це ви, а я думав тато знову засидівся. - весело промовив Коул. Все в його вигляді говорило про те, що він не кається.

Сем напружено їх розглядала, переводячи погляд з одного брата на іншого. Адам тепло їй усміхнувся, а Тайлер, просвердливши її дивним поглядом, запрошуюче поплескав поруч із собою по дивані. Не зводячи з нього напруженого погляду, Сем тихенько підійшла до дивана і сіла на край. Тут же Тайлер підгріб її ближче і поклав їй голову на коліна, закинувши ноги на спинку дивана.

-І це все? А де гарчання? Істерики? Хоч хоч трохи реакція?

-Ну Ви ж повернулися. - Резонно помітив Адам, поки Тайлер прикидався ганчір'ям на колінах Сем, при цьому у нього з обличчя не сходила блаженна усмішка. Тайлер взагалі помітив, що, перебуваючи поряд з нею, він стримується, сам. Зазвичай його осідає Тайлер.

-А Якби я б з неї поглумився?

Тайлер відразу напружився, але, відчувши як Сем однією рукою почала масажувати його потилицю, розтікся по дивані калюжкою і мало не бурчав, а жага крові і вбивства кудись поділася.

-Тоді ти б був уже не мешканець. -Спокійно помітив Адам.

-Тай, а ти що скажеш? -Коул не втрачав надії спровокувати одного із братів. Ні, він любив їх, але як і будь-який старший брат, він любив познущатися з молодших, ось як і зараз. Хоча зараз він зі своїми жартами ходив краєм.

-Сем, нам потрібно хвилюватися? -Він подивився прямо в очі Сем. Які ж вони в неї гарні, карі...

-Ні. -Тихо прошепотіла вона, продовжувала тонути в бурштині його очей.

-Ось бачиш, Коуле, наша малеча каже, що нам хвилюватися не варто, так що сенс нам зіпсувати і гарчати?

-Ти хотів сказати тобі.

-Не заперечую. -Тайлер прикрив очі, коли Сем почала перебирати його коротке волосся.

-Сумні ви.

-Що справи зграї зовсім тебе змотали? -Запитав Адам.

-Не те слово. Мало мені справ зграї, так і ликани ще намалювалися.

-До речі про пташки, що там з ліканами?

-Після того, як Сем зіткнулася з ліканом у лісі, нападів не було і це дивно. Але доки не варто піднімати паніку, просто треба бути настороже.

-Зрозуміло. А тепер, Семмі, нам треба поговорити. -Сказав Адам і з натяком подивився на Коула.

-Зрозумів-зрозумів, йду. Семмі, битиму, кричи голосніше, я тут же прибіжу. -І він широко позіхнув.

-Іди вже, захисничку. - Не відкриваючи очей, пробурчав Тайлер.

Підморгнувши Сем і заробивши два незадоволені погляди, Коул пішов у свою кімнату, а Адам пересів на диван до Сем і Тайлер. Сівши з іншого боку, він поклав голову Сем на друге коліно, яке йому поступився Тайлером і теж, як і брат, закинув ноги на спинку дивана.

-Семмі, у нас до тебе пропозиція. Як ти дивишся на те, щоб дізнатися нас краще?

-Що ти маєш на увазі? -Запитала Саманта, безуспішно намагаючись відібрати руки у близнюків.

-Ми подумали і зрозуміли, що не розкрилися тобі. Так би мовити, не показали тобі які ми і пропонуємо такий варіант. Завтра ти цілий день проведеш зі мною, а післязавтра із Тайлером.

-Розумно. -Семмі широко позіхнула.

-Що ви робили, партизани? -З глузуванням запитав Тайлер.

Сем почала розповідати їм про те, як вони повеселилися з Коулом, нічого не приховуючи і не перетворюючи. Брати із задоволенням слухали про те, з яким захопленням вона розповідала про їхню вилазку. А в душі билася думка, що вони таки ідіоти, раз замість них позитивними емоціями Сем заряджає її брат.

-Добре, ви як хочете, а я спати. -Позіхнула Сем і брати дружно злізли з її колін. -І не треба до мене нишком пробиратися до спальні, поки я сплю.

-Ми? Коли це було? -Створили невинні особи брати.

-Вчора вночі. -Сем важко зітхнула. -Якщо ми все одно з вами скоро пройдемо через обряд, то чому ж нам не почати звикати один до одного. -На незрозумілий погляд братів Семмі почервоніла, але все ж таки сказала, -Ходімо, все ж таки з вами засинати комфортніше.

Близнюки пораділи пропозиції Сем, хоч і постаралися зовні ніяк не реагувати на нього. Вставши по обидва боки від неї, вони переплели з нею пальці і піднялися вгору до її кімнати. Брати відчували, що їхня пара напружена. Неважко було здогадатися чому.

-Семмі, тобі не треба нас боятися. До обряду ми тебе не чіпатимемо. -Сказав Адам, поклавши руки на напружені плечі Сем і злегка їх помасажувавши.

-А Після обряду?

-А після обряду ми маємо завершити обряд, поставивши на тобі наші мітки.

-Ех, ясно.

-Іди в душ, Семмі і лягай. -Адам підштовхнув її у стогін ванної.

Коли вона зачинила двері, брати, неквапно розійшлися по кімнатах, прийняли душ і повернулися до кімнати. Адам зайшов у темних піжамних штанях і в руках тримав такі самі. коли Тайлер зайшов до кімнати, то Адам простягнув йому пакунок.

-Думаєш це допоможе? -Запитав Тайлер, одягаючи штани.

-Ні, але так ми не будемо бентежити Сем.

-На що не підеш заради жінки. - Пробурчав Тайлер під тихий сміх брата.

Не чекаючи на Сем, брати розтяглися на ліжку. Через деякий час з ванної вийшла Сем у шортах та майці, витираючи волосся рушником. Деякий час вона дивилася на них. Брати намагалися навіть не дихати, щоб не злякати її. Нарешті, зітхнувши, вона відклала рушник і заповзла під ковдру, опинившись між братами.

-Солодких снів, мала. -Прошепотіли вони, обіймаючи її з двох сторін.

У відповідь Сем пробурчала щось нерозбірливе, схоже на 'Господи, дай мені сили!'.

***

Прокинулася я від смачного запаху свіжих булочок. Не розплющуючи очей, я сіла і потяглася рукою у бік запаху. Зі сміхом мою руку перехопили та поцілували. Розплющивши очі, я відразу потрапила в полон бурштинових очей Адама.

-Добрий ранок.

-Добре. -Я відповіла на усмішку Адама.

-Ти Готова провести зі мною день?

-Звучить так, ніби ти мені якусь підлянку влаштувати хочеш. -Адам засміявся.

-Ні, на відміну від Тайлера, я ягня.

-Дуже смішно. -Я пирхнула.

-Не будеш проти, якщо я поснідаю з тобою? -Спитав Адам, а я нарешті звернула увагу на піднос, заставлений їжею.

-Звісно. - я посунулася, поступаючись йому місцем.

Адам простяг мені кухоль із чаєм і намазав мені булочку джемом. Те саме він зробив для себе. Я із задоволенням відкусила шматок від ще теплої булочки.

-Що ми сьогодні робитимемо?

-Сьогодні я покажу тобі зграю, відповім на всі твої запитання. Просто добре проведемо з тобою час.

-Що, ніякого екстриму? -Він тільки загадково посміхнувся.

-Я подумав, що тобі варто показати наш світ.

-Якби не знала, то вирішила б, що потрапила до паралельного виміру.

-У якомусь сенсі це так. Оборотні живуть окремо від людей. Ми маємо свої закони, свій побут, свої звичаї.

-А це не небезпечно, наша прогулянка? -я спохмурніла, згадавши про ліканів.

-Не хвилюйся, патрулі розкидані по всій території, тому переживати нема через що. - До того ж, я досить сильний, щоб захистити тебе. -Я опустила очі в кухоль, не витримавши його серйозного погляду.

Щоб якось відволікти його і не соромитися, я почала ставити йому запитання про нього, Тайлера. Адам охоче відповідав, розповідав кумедні випадки з дитинства. Ми швидко поїли і Адам вийшов, сказавши, щоб я одяглася. Влетівши в джинси та водолазку, я спустилася вниз. Адам уже чекав на мене і допоміг мені надіти куртку. Вийшовши з дому, ми неквапом пішли дорогою. Я з цікавістю крутила головою. Усі будинки були сучасними. Такі гарні котеджі.

-Всі будинки такі сучасні, але все одно відчувається затишок. Багато, напевно, коштів пішло.

-Не так уже й багато. Ми не перебудовували будинки, просто зробили невелике перепланування. Нам доводиться йти в ногу з часом.

-В ногу з часом? Адаме, скільки тобі? Більше двадцяти?

-Можна сказати і так. Нам із Адамом вісімдесят чотири.

-Ха-ха, дуже смішно. -Я пішла далі, але відчула, що Адам залишився стояти. Я обернулася до нього і пильно подивилася на його серйозні очі. -Ти зараз не пожартував.

-Ні. -Він мотнув головою, продовжуючи пильно дивитися на мене.

-Справи-а. -Простягла я, намагаючись впоратися з внутрішнім заціпенінням. Чомусь це шокувало мене більше, ніж інформація про те, що існують перевертні і що з ними.

-Це тебе напружує?

-Це мене шокує. Чому ти тоді виглядаєш так молодо?

-Ну, цього ніхто сказати не може. Напевно, вся річ у тій магії, яка дозволяє нам ставати вовками. На жаль, наші старі літописи були загублені.

-Чому?

-Війни зі зграями, що періодично трапляються, напади ліканів. А за часів інквізиції наші села спалювали фанатики, звинувачуючи нас у тому, що ми слуги диявола.

-Ви тоді контактували з людьми?

-Ні, просто хтось побачив, як один із перевертнів звертався і ось. Якось так і розгубили рукописи. Якісь були спалені, інші просто втрачені, а тих, хто пам'ятає минуле, вже давно немає.

-Ви безсмертні? -Запитала я і з цікавістю стала чекати відповідь.

-Ні. -Адам розсміявся. -Ми живемо в середньому п'ятсот років, хтось може прожити й довше. Я знаю, що в одного з моїх друзів родич дожив майже тисячу.

-Ви старієте?

-Так, на жаль. Молодість у нас триває десь до двохсот п'ятдесяти. Потім ти бачила наших батьків. Поступово вік бере своє і ми виглядаємо не старше за тридцять п'ять-сорок людських років. Ближче до п'ятисот років з'являється сивина, перевертню люди дають десь не більше п'ятдесяти. А той перевертень, який дожив майже до тисячі, помер уже сивим старим.

-Скільки ж тоді твоїм батькам років? -Запитала я, перебуваючи в прострації від нової інформації, а ми вже рушили кудись у центр території зграї. Я чула крики та сміх дітей.

-Ну, цю територію наша зграя зайняла близько ста шістдесяти років тому.

-І-і?

-Коулу зараз сто п'ятдесят вісім років. Наші батьки зустрілися, коли мамі було двадцять три роки, а батькові дев'яносто чотири. Їм довелося чекати трохи більше ста років, доки природа не дозволила їм завести дитину.

-Стривай, тобто зараз їм ...

-Угу, мамі двісті вісімдесят один рік, а батькові триста п'ятдесят чотири роки.

-Свихнутися можна. -Адам тільки невизначено хмикнув на мою заяву.

-Скільки тоді років Сандр?

-Нещодавно лише її ювілей відзначали. Їй шістдесят виповнилося. За нашим літочисленням вона досить молода, ви приблизно одного віку.

-Що ж.

Ми вийшли на якусь галявину, де знаходився великий дитячий майданчик, на якому з гиканням і гучним сміхом туди-сюди гасали діти. Поруч була жінка, на мій погляд їй було років сорок, хоча хто знає скільки їй насправді. Але питати мені нічого про це не хочеться, побережу, мабуть, психіку.

-Це Вівіан. Вона доглядає дітей, поки батьки відлучаються у справах.

-Няня?

-Ну так. -Адам хмикнув. -Вона ще з Коулом дрібним поралася.

-Я б на місці Коула б остерігалася цієї жінки. У неї такий компромат на майбутнього главу зграї.

-Що вона бачила його голий зад, коли йому пелюшки змінювала? Так, із такою інформацією можна і на світове панування претендувати. -Ми розсміялися.

Жінка насторожено обернулася на шум, але, побачивши Адама, тепло посміхнулася і докірливо похитала головою.

-Адам, а їй не страшно однієї з дітьми? Адже якщо нападе лікан, то їй тяжко доведеться.

-Семмі, діти це найдорожче для перевертнів. У будинку сидить кілька перевертнів, які пильно за ними стежать. У разі чого вони швидко зреагують.

-Знаєш, Адам. Дивишся на те, як граються діти і здається, що нічого страшного не відбувається. Наче все йде своєю чергою, немає ніяких ліканів...

-Розумію тебе.

Адам потягнув мене далі. Всю дорогу він тримав мене за руку, а мені чомусь не хотілося вириватися і псувати момент якогось єднання, якогось зв'язку між нами. Я відчувала, як моє нутро тягнеться до Адама, а в душі я дуже сумувала за Тайлером. Ми все далі й далі заглиблювались у поселення. Вдома не вражали особливою різноманітністю, але мені подобалося тут ходити. Шелест лісу заспокоював, і я із задоволенням вдихала чисте морозне повітря, а Адам усе продовжував говорити, тільки він заглибився у спогади про своє дитинство. Як вони з Тайлером та іншими однолітками їхали вулицями, пустували, ставили на вуха все поселення.

-А ось у це озеро ми зазвичай занурювали недбайливих шанувальників Сандри. -Ми дійшли до невеликого озера, з того боку якого стояв невеликий двоповерховий будиночок. Картинка, що відкрилася, мене зачарувала: вкрите кіркою льоду озеро оточували припорошені снігом дерева, а посеред цієї краси розташувався невеликий будиночок з темного дерева.

-Подобається? -Адам перервав свою розповідь про те, як вони років сімдесят тому крали яблука з дерев.

-Дуже.

-Пішли подивимося.

-Але ... Адам, буде неввічливо, якщо ми зайдемо в чужий будинок без попиту.

-Повір, мала, господарі не дуже засмутяться.

-Все одно...-але Адам мене вже не слухав, а цілеспрямовано тягнув у бік будиночка. Подумки я махнула на все рукою і покірно бігла за ним, сподіваючись, що нікого вдома не виявиться.

За десять хвилин ми дісталися місця. Адам залишив мене на ганку, а сам обійшов будинок довкола. Повернувся він до мене, чомусь досить посміхаючись. Підійшовши до дверей, він трохи покопався в кишенях і вийняв невеликий ключ. Адам відчинив двері і запрошливо махнув мені головою.

-Адам, чий це будинок?

-Невже не здогадалася. -Він усміхнувся якось зрозуміло, чи що.

-Я хочу почути це вголос.

-Це наш дім. Твій, мій та Тайлера. Після обряду ми житимемо тут.

-Бінго. -Я стала крутити головою туди-сюди. У хаті пахло деревом, не важко було здогадатися, що хату звели не так давно. Я прикрила очі, із задоволенням вбираючи в себе запах новизни. Зі спини Адам обійняв мене руками і поклав підборіддя мені на плече.

-Подобається?

-Дуже. -Навіть огризатися ніяк не хотілося. Я розслабилася в руках Адама і віддалася почуттю умиротворення та спокою. Такий інтимний момент перервав мій шлунок, досить голосно заявивши про себе.

-Пробач, маля, тут їжі немає, але я пропоную тобі вирушити зі мною в одне місце. -Загадково сказав Адам, трохи похитуючись з боку в бік, все ще тримаючи мене в обіймах.

Ми вийшли з дому. Продовжуючи обіймати мене однією рукою, Адам замкнув будинок на ключ і, відпустивши мене, спустився з ґанку. Я обернулася до нього. Секунда і переді мною стоїть бурий вовк. Щось тявкнувши, він запрошуюче мотнув головою, трохи опустився на лапах.

-Ти Хочеш повезти мене на собі? -Він згідно кивнув.

-Адам, не хочу тебе ображати, але ти не їздовий кінь, сідла у тебе немає, я ж з тебе при першому стрибку злечу. -Він докірливо на мене подивився і щось невдоволено гаркнув.

Вирішивши не відчувати терпіння вовка, я повільно підійшла до нього, з побоюванням прикидаючи перспективи свого катання. Адам важко зітхнув і, розгорнувши до мене морду, лизнув мені долоню і тицьнувся носом. Я несміливо погладила його по голові і відсмикнула руку від несподіванки, коли він видав, що бурчання віддалено нагадувало. Вже сміливіше я простягла обидві руки і почала його гладити по голові, перейшла руками за спину. Він торохтів не перестаючи, очі він прикрив від задоволення. А коли я почухала його за вухом. Він блаженно зітхнув і почав торохтіти з подвоєною силою, при цьому він став про мене тертися і намагався лизнути в обличчя, я зі сміхом відверталася від нього, прикриваючи обличчя руками.

-Адам, тільки обличчя не слину. -перевертень обурено пирхнув і знову припав на всі лапи.

Тяжко зітхнувши я абияк видерлася йому на спину і міцно обхопила його і руками і ногами. Почувши невдоволений рик, я постаралася розчепити пальці, що судорожно чіплялися за його шерсть і трохи послабити хватку. Ми ще навіть не почали рухатись, а мені вже страшно! Він стоічно терпів мою метушню у нього на спині. Нарешті мені вдалося впоратися зі своїм неслухняним тілом. Відчувши, що я трохи розслабилася, Адам бадьорим підтюпцем потрусив углиб лісу.