Любовь волка

9

-Адам, нам ще далеко? -Ми вже півгодини бадьорим підтюпцем бігли лісом. Від незвички та напруження у мене все затекло.

-Р-ри. -відказав Адам.

-Цікаво мені це розцінювати як?

-Можеш розцінювати це як фразу, що ми вже майже на місці. -Я навіть не встигла пискнути, як Адам трансформувався назад в людину і я опинилася у нього на руках. Проте швидкість нашого пересування не сильно зменшилася.

-Чому ти не перейдеш на крок?

-Так швидше. -лаконічно промовив він, уважно дивлячись уперед.

І справді, не минуло й п'яти хвилин, як ми вийшли на невелику галявину.

-Це ж кряж! -Я із задоволенням підійшла до урвища і озирнулася, але швидко була відтягнута назад під незадоволене бурчання Адама. -Давно хотіла тут опинитися.

-Я звичайно радий, але не могла б ти не підходити до урвища, а то я нервувати починаю.

-Бурчиш прямо як мій покійний дідусь, але на відміну від нього ти молодо виглядаєш.

-Образитися чи для проформи.

-Краще нагодуй, а то я звірію, коли їсти хочу.

- Малятко, якщо ти нарешті повернешся до мене обличчям, то на тебе чекатиме великий сюрприз.

Я слухняно обернулася, на губах мимоволі з'явилася широка посмішка. Виявляється, на галявині стояв невеликий столик, а поряд була велика сумка-холодильник. Так, сильно мене захопило споглядання вигляду, який відкривався з кряжа.

-Чому мовчиш? Тобі не подобається?

-Ні. Просто, якщо я щось скажу, то це звучатиме жахливо банально. -Він похитав головою з м'якою посмішкою.

Витягнувши з-під столу ще одну сумку, Адам загорнув мене в теплий плед і посадив за стіл. З термоса він розлив по бляшаних кухлях гарячий суп, потім була домашня їжа, яку, як я зрозуміла, нам дбайливо запакувала Меган. Ми пили гарячий глінтвейн, але тепер я вже розповідала про своє дитинство Адаму, про розкопки, на які одного разу мене взяв батько.

-...і ось, я прокидаюся, а в мене на животі, затишно згорнувшись, спить змія. Дізнаватись отруйна вона чи ні, мені якось не захотілося. Втім, своїми криками я розбудила весь табір. І тоді я зрозуміла, що мені ніколи не стати археологом.

-А що за змія була?

-У назві я не розбиралася, але з'ясувалося, що вона була неотруйна. Хоча, навіть якби вона і була отруйною, мені різниці ніякої, не люблю я всіх цих гадів. Мене навіть від думок про них перекручує. -І я справді пересмикнула плечима, як і щоразу, коли думала, про зміїв, павуків та іншої гидоти.

-Невже ти їх так боїшся? -з невеликим глузуванням спитав Адам.

-Не блукай страх з гидливістю.

-Ну ну. -Не дуже він мені і повірив.

-А Чого бояться перевертні? -Спитала, намагаючись відвернути його.

-Єдине, чого бояться перевертні, це втратити свою пару. А коли з'являється дитина, з'являється ще страх втратити дитину. -Він був серйозний як ніколи.

-І більше нічого?

-Щодо боязні змій і павуків нічого не можу сказати. Про це ніхто не захоче розповідати. Ти уяви могутнього трисотлітнього перевертня, який з диким вереском стрибає по кімнаті, намагаючись тапком убити маленького павука.

-Не турбуй мою хвору фантазію. -Я зігнулася навпіл, дико регочучи, коли представила цю картину.

-Семмі, не хочеш трохи покататися? -З посмішкою запитав Адам.

-Неподалік ти закопав санки?

-Ні, на роль їздового вовка я ніколи не погоджуся. -Він пирхнув.

-А, коли я кататимуся на тобі верхи, то ти цікаво ким будеш? -Я глузливо підняла брову.

-Так, я мав на увазі упряжку.

-Викрутився.

Реготаючи, Адам обернувся до вовка. Мученично зітхнувши, я видерлася йому на спину і спробувала сильно не чіплятися за його хутро. Адам побіг у зворотному напрямку, петляючи лісом. Блукали ми так кілька годин, потім Адам повіз мене у бік озера. Позіхнувши, я розпласталася на його спині і почала провалюватися в дрімоту. Від Адама такої підлянки я не очікувала, коли я добре розслабилася, він скинув мене зі спини. Секунда польоту, і ось я вже відплюю від снігу.

-А ти казав, що підлянку я можу чекати лише від Тайлера. -На що вовк глузливо пирхнув і, мазнувши хвостом відправив у мене нову порцію снігу.

-Ах так! -Я зачерпнула снігу і кинула його в Адама, від чого Адам кумедно чхнув.

Я почала кидатися в нього сніжками, а він бігав навколо мене, дражнив, змушуючи ганятися за ним. Через якийсь час такої гри, він раптом, блискавично відбіг подалі від мене і припавши на передні лапи, повільно почав виляти хвостом з боку на бік. Мені вдалося здогадатися про його наміри.

-Адам, Не смій! Мій обурений крик потонув у передчутному рику.

Блискавично стрибнувши, Адам за дві секунди скоротив відстань, що розділяє нас, але тим не менш, дуже акуратно він повалив мене на сніг і плюхнувся зверху, від чого в снігу я просто потонула. Я сміялася і намагалася від нього відбитися, від чого він тільки порикував і лизав моє обличчя. Через якийсь час він почав тертися об мене всім тілом, а в районі стегон я відчула щось тверде. І це щось почало повільно збільшуватись. За анатомією у мене ніколи проблем не було.

-Адам, я думаю, тобі краще з мене злізти. -Він невдоволено рикнув і ще сильніше втиснув мене своїм тілом у сніг. -Адам, скоро ти мене зовсім розчавиш. До того ж, я не думаю, що холодна лісова галявина найкращий спосіб для перелюбів, принаймні для мене. Я не вовк, я людина і мені потрібні хоч якісь зручності. Хоча б відсутність снігу...

-Пробач, мала. Коли я відчуваю твій запах, то мені важко утримати здоровий глузд. Думки одразу табунами скачуть не в тому напрямі. -Адам вже в образі людини винен і розгублено дивився на мене, при цьому продовжуючи лежати на мені і вдавлювати в сніг.

-Все нормально. Хм, Адаме, ти не міг би з мене злізти, бо мені холодно.

-А, так, вибач. -Адам швидко схопився на ноги і допоміг підвестися мені. Обтрушивши від снігу мене, він обтрусився сам і, відійшовши на пару кроків, зачерпнув повну жменю снігу і розтер їм обличчя.

-Не думав, що настільки втрачу контроль. -промовив, швидше, більше собі під ніс. -Смеркає, настав час повертатися назад.

-Адам, не хвилюйся, ти мене не налякав, тому перестань гіпнотизувати околиці. Подивися на мене і пішли додому. -Адам обернувся і відкрито мені посміхнувся, підійшовши впритул до мене він обійняв мене іншою рукою, а другою рукою обхопив мою щоку і великим пальцем почав повільно погладжувати вилицю, уважно вдивляючись мені в очі.

-Пробач, Семмі, але це вище моїх сил. -Прошепотів він мені це в губи, зігріваючи своїм диханням, але тим не менш не поспішав мене цілувати.

Провівши носом уздовж щік, він поцілував мене спочатку в один куточок губ, а потім у другий. Повільно він знову завмер своїми губами навпроти моїх і, коли ми вже доторкнулися губами, а наше дихання змішалося, з боку лісу пролунав тріск, який змусив Адама різко відсторонитися від мене і злісно ощеритися, напружено вдивляючись у околиці.

-Адам? -Тихо запитала я, все ще трохи перебуваючи в прострації.

-Чуш-шак. -прошипів він, проходячи трансформацію.

Бурий вовк ощерившись, і насторожено озираючись довкола, боком підійшов до мене. Напруга передалася і мені, тому я мовчки залізла на спину Адама і, розпластавшись на ньому, міцно обхопила його ногами, а руками міцно вчепилася йому в шерсть, подумки просячи прощення за те, що завдаю йому болю. Адам одразу ж широкими стрибками заглибився в ліс і помчав у бік будинку батьків. Я тільки про себе молилася, щоб не зірватися з його спини, хоча я впевнена, що Адам не дасть мені впасти. Невидимий для мене ворог не поспішав нападати і взагалі ніяк більше не виявив себе, але я все одно відчувала напруження Адама.

Тим не менш, до будинку ми дісталися спокійно. Біля будинку нас уже чекали п'ятеро вовків. Я одразу впізнала Тайлера. Сковзнувши зі спини Адама, я невпевнено підійшла до нього і, простягнувши руку, погладила його по загривку. Затишно рикнувши, він тицьнувся носом мені в бік. Адам одразу встав по іншу руку від мене і невдоволено гаркнув, привертаючи до себе увагу. Другою рукою мені довелося гладити по загривку Адама. Вони щільно затиснули мене між собою, що дозволило мені відчути, як вібрують їхні тіла, причому більше вони свою реакцію зовні не проявляли.

Я перевела погляд на інших перевертнів. Один із них, чорний як вугілля, насмішкувато нас трьох розглядав. Побачивши, що я дивлюся на нього, він підморгнув мені. Чомусь у мене не виникло сумніву, що це був Коул. Тільки в нього навіть на вовчій морді написано такий хитрий і шкодливий вираз. Інші три вовки були мені незнайомі. Я з цікавістю їх розглядала: один з них був світло сірого кольору, майже білого, другий був трохи темніший за моїх близнюків, третій був чорним з білими шкарпетками на лапах і з білим трикутником на грудях. Досить цікаве забарвлення. З двох боків почулося невдоволене гарчання, а чотири вовки дивилися на моїх близнюків як на душевно хворих, щойно лапами біля скронь не покрутили. Мені ж захотілося як нашкодив щеняті забитися в кут і прикрити голову лапами. Тряхнувши головою,

Але мабуть Коул дав їм сигнал, бо, мазнувши наостанок по мені хвостами, вони зникли в сутінках лісу. Трохи постоявши на вулиці, я зайшла до будинку, де відразу потрапила під дбайливе крильце Меган. Відправивши мене прийняти душ і переодягнутися, вона розігріла мені вечерю і заварила гарячий чай з медом. Після ситної гарячої вечері мене остаточно розморила, тому я ледве дісталася своєї спальні на другому поверсі. Скинувши халат, я заповзла під ковдру і, згорнувшись калачиком, заснула, при цьому не перестаючи переживати за своїх близнюків.

***

Вранці мене розбудив сонячний промінь, який із завидною завзятістю світив мені в очі. Не розплющуючи очей, я потяглася в ліжку. Дві мої грілки були відсутні. Це мене трохи порадувало: з'явився час упорядкувати думки. Широко позіхнувши, я повернулася на бік і розплющила очі, щоб тут же з скриком злетіти з ліжка.

-Малюку, ти впорядку? -Зверху на мене дивився стурбований Тайлер.

-У повному. Ти чого тут робиш?

-Сьогодні мій день. Ти забула?

-Ні, я пам'ятаю. Перефразую: що ти робиш тут із самого ранку?

-Вирішив не витрачати час. -знизав він плечима, допомагаючи мені забратися назад на ліжко.

-Так, і найкращий для цього спосіб з раннього ранку довести мене до заїкуватості. -Я знову позіхнула.

-Ця справа ще до вечора не дійшла. -Тайлер Розсміявся.

-Коли ви повернулися?

-Ми недовго блукали лісом, буквально дві-три години і ми повернулися назад. Ми не наважилися покинути територію зграї, вирішивши, що це може бути пасткою. А тепер - Тайлер клацнув мене по носі і підвівся з ліжка. -У тебе є двадцять хвилин, щоб прокинутися та зібратися.

-А Сніданок? -Крикнула я йому вже в спину.

-Скоро сама все побачиш. Навіщо питати? -Обернувся Тайлер і вийшов з кімнати, прикривши за собою двері.

Я тільки встигла відшукати другу шкарпетку, як двері відчинилися, показавши мені Тая, одягненого в косуху і чорні джинси, що облягають.

-Так і знав, що ти ще не готова.

-Десять хвилин мені вранці мало, я тільки хвилин п'ять прокидатися.

-Нічого, малятко, я тобі допоможу.

З цими словами Тайлер просто перекинув мене через плече і поніс униз. Я навіть не знайшла, що сказати, все ще стискаючи в руці нещасну шкарпетку. Внизу Тайлер завантажив мене на пуф біля вхідних дверей, зі смішком відібрав носок і повільно почав його надягати мені на ногу, при цьому лукаво посміхаючись. Так само повільно і все з такою самою посмішкою він допоміг одягнути мені чоботи, я вирішила мовчати і не провокувати його на чергову гидоту. Поки я сиділа, він замотав мене шарфом по самий ніс. Потім, піднявши мене, допоміг одягнути куртку. І знову перекинув мене через плече і поніс надвір.

-Я що схожа на мішок?

-Ні.

-Тоді чому ти не можеш мене поставити на землю, ну чи хоча б нормально мене взяти на руки.

-А Мене все і так влаштовує. Вигляд непоганий. - І він погладив мене долонею по п'ятій точці. Обурено зашипівши, я спробувала його штовхнути, але він швиденько зафіксував мої ноги. Ущипнути його за бік або вкусити в спину заважала куртка. Тоді я від досади дотяглася рукою і шльопнула по п'ятій точці його, за що отримала такий самий ляпас і Тайлер почав досить сміятися. Я ж просто повисла на його плечі, обурено сопучи. Незабаром Тайлер поставив мене на землю, при цьому нахабно притиснувши мене до себе. Перед собою я побачила мотоцикл. Це все, що я могла сказати, тому що в техніці я розбиралася як мавпи теоретично ймовірності.

-Це такий спосіб романтичної смерті? І жили вони недовго, але щасливо й померли одного дня.

-Що за песимістичний настрій? Ти сумніваєшся у моїй реакції?

-Ні, просто я не вважаю розумним взимку розтинати на мотоциклі. Я ще надто молода, щоб вмирати.

-Своїми словами ти тільки мене підганяєш на те, щоб зробити щось погане. -Він склав руки на грудях, широко посміхаючись.

-Досить мене лякати, краще поїхали, я їсти хочу. Або пішли назад у хату.

-Добре, горе моє, сідай. Тільки тримайся міцніше. -Ми сіли на мотоцикл. -Ну, не настільки міцно. -Я слухняно послабила хватку, а Тайлер демонстративно вдихнув на повні груди.

Я не прокоментувала його демонстрацію. У голові билася лише думка, щоб ми не розбилися. Мозок видав кілька стародавніх молитов, які мені зачитував тато, коли я була з ним на розкопках.

-Про що думаєш?

-Згадую давні молитви. -Тайлер відкинув голову і став голосно реготати. -Тільки не смійся, коли ми їхати будемо.

-Не хвилюйся, Семмі, будемо не їхати, а летіти.

-Що!? -Мій крик загубився в гучному реві мотора.

Я щосили притиснулася до спини Тайлера, а цей нелюд усе додавав і додавав газ. Ні, почуття захоплення та ейфорії було, але все затьмарював страх, що ми злетимо з дороги і розіб'ємося. '...Мені...вірся мені...довірся мені...': пролунав у моїй голові тихий голос. 'Що?': так само подумки я запитала. 'Довірся мені': вже впевненіше пролунав голос Тайлера в мене в голові. Чомусь у той момент я не стала задаватися питанням, звідки у мене в голові звучить його голос, а вирішила наслідувати його пораду. Не відразу, але мені вдалося розслабити пальці, що судорожно стиснули куртку Тайлера, тіло, що задеревеніло, повільно розслабилося, і ось я вже просто спокійно розтеклася по спині близнюка. Ноги, які намертво стиснули боки мотоцикла, розслабились. Ризикнувши подивитися на всі боки, я ледве знову не вчепилася в нього всіма кінцівками. Я просто заплющила очі і притиснула голову в шоломі до спини Тайлера, вслухаючись у рев мотора та в шум природи навколо. Хоча, справедливо буде сказати, що рев мотора перекривав усі звуки.

-Ми приїхали.

-А? -я озирнулася на всі боки.

-Приїхали кажу, вистачить у хмарах витати. - ехидно промовив Тайлер, злазячи з мотоцикла і, відповідно, позбавляючи мене точки опори.

З невиразним вигуком я почала з'їжджати на бік, бо такої підлянки я від нього не чекала. Чекав, поки я розслаблюся. Скотилася, відповідно, я до нього на руки.

-Ну, що, Семмі, почнемо наш день повний безшабашності та нерозсудливості? -Підморгнув він мені і ... закинув на плече, відчутно грюкнувши долонею по моїх нижніх дев'яносто.

-Ти Що твориш? -Я спробувала побризкати, за що знову отримала ляпас.

-Семмі, краще не брикайся, а розслабся і отримуй задоволення.

-Всі так кажуть, а потім 'Дівчина, вітаю вас, ви вагітні!'. -Тайлер почав приглушено сміятися, чому його плече відчутно тремтіло, завдаючи мені додаткових незручностей.

Зайшовши в якусь будівлю, він ще якийсь час ніс мене плече, а потім поставив мене на ноги і розгорнув обличчям. Такого я точно не могла чекати. У напівтемряві досить великого приміщення стояло кілька дерев'яних круглих столів, невелика сцена у кутку, барна стійка. І все приміщення було заповнене байкерами. Високими, низькими, худими та жилистими, товстими, лисими, волохатими. У мене все більше округлялися очі.

-Це одне з моїх улюблених місць. Тут можна дуже весело провести час. А ще тут м'ясо дуже смачно готують.

-Хто про що, а собака про м'ясо. -Мені знову дістався ляпанець.

Ми пройшли до столу біля вікна, яке як не дивно сяяло чистотою.

-Тут тоновані вікна. Ти можеш бачити все, що відбувається на вулиці, а тебе ніхто не побачить.

-Так? І на що тут можна милуватися?

-Ну, є кілька моментів. -Ухильно відповів Тайлер, а я вирішила махнути рукою на таємниці мадридського двору.

Тайлер замовив нам сніданок. Звичайно, це було м'ясо. Оборотні. Що взяти з них! Снідали ми чудово смачними шашликами. Тайлер пив пиво з великого скляного кухля, а мені він замовив колу. ми особливо не розмовляли. Я обережно поглядала на всі боки, тому що в подібному місці була вперше, а Тайлер кидав на мене лукавий погляд і з передчуттям, а то з розчаруванням кидав погляди навколо.

-Ти Що так виглядаєш, Тай?

-Чекаю, коли почнеться веселощі.

-Це майже опівдні?

-Тут час значення не має. Будь ранній ранок або пізня ніч. Тут завжди багатолюдно.

-Так Чого ти чекаєш? Південного стриптиз-шоу?

-Кхе, Семмі, ну у тебе і фантазії. -Подавився мій перевертень пивом, ковток якого він встиг зробити.

-Думаю стереотипами. -знизала я плечима, відпиваючи колу зі склянки.

-Розум-мабуть він хотів мені щось сказати, але щось за моєю спиною привернуло його увагу. -А От і веселощі.

Я обернулася, простеживши за передчувальним поглядом Тайлера. До бару ввалилася дивна парочка. Висока, але досить тендітна статурою дівчина з рудим кучерявим волоссям і гарним обличчям, голосно лаючись, тягла на своєму плечі гору м'язів, яка була нижча за неї на цілу голову і в неабияк напідпитку.

-Сволота! Тільки середина дня, а ти вже нажерся як останній алкоголік!

-Ну мила, у друга син народився.

-Так друг би нехай і пив!

-Ти Не розумієш, жінка. Я радий за друга, але сам теж дрібного хочу.

-Ти подивися на себе! Ти сам йти не можеш, а вже на дітей замахуєшся!

-Так я це ... швидко тверезію!

-Вовгали ногами ... тверезить він!

Ми з цікавістю спостерігали за суперечками парочки. Нарешті, дівчина дійшла до вільного столика і завантажила на стілець тушку свого чоловіка і плюхнулася на стілець поряд з ним, а він, скориставшись моментом, заграбав її в обійми і почав щось шепотіти на вухо. Вона огризалася, але вже тихо намагалася розчепити його руки. Але не це мене в них так цікавило. Я уважно почала вдивлятися в них, намагаючись зрозуміти, що мене так бентежить.

-Це перевертні. -Тихо шепнув на вухо Тайлер. -Від несподіванки, я підстрибнула на місці, заїхавши Тайлер в ніс плечем.

-Вибач. Але ти сам мене налякав.

-У тебе кістки що з каменю зроблено? - Ображено запитав Тайлер, потираючи почервонілий ніс.

-Ні, не з каменю, а з особливо міцного титанового металу.

-Ага, а її у тебе замість рук виростають гармати як у Термінатора. -Розсміявся він, за що отримав ліктем у живіт.

-Ти мене так до обряду покалічиш, і буде в тебе не два чоловіки, а один.

-Ага, Тебе спробуй покалічити. У самого не живіт, а шматок граніту.

-Вдарилася? -У Тайлера відразу зник жартівливий тон, а мій лікоть був уважно оглянутий, обнюхав і поцілований.

-Тайлер, а чому ти позначив ту парочку як "веселощі"?

-Тому що перевертням доводиться контролювати звірині інстинкти. Два самці з різних зграй на одній території чужій кожному з них породжує дух суперництва. Особливо, коли поряд присутні їхні самки.

- Виникає щось на кшталт бажання помірятись одним місцем?

-Приблизно. П'яним перевертням у принципі складно контролювати свою звірину сутність. А з огляду на те, що я сказав до цього, нам треба готуватися до бійки. -Він передчуваюча почав розминати руки.

-Дивлюся, тебе це тільки тішить.

-Для цього я і приїжджаю сюди. Випустити пару, повеселитися. Це дипломат Адам. А я дуже непосидючий, мені потрібен драйв, мені потрібен рух.

Ніби підтверджуючи його слова, перевертень, що задрімав на стільниці, підняв голову і повів носом у повітрі.

-А-а, Клановська шавка! - прогарчав цей перевертень, піднімаючись зі свого місця. Його дівчина, оглянула зал, побачила нас і, закотивши очі, щось простогнала.

-Бродячий пес. -Не залишився в боргу Тайлер, теж встаючи і прямуючи в бік перевертня, що плететься в його бік. Побачивши таку справу, його дівчина швидко шмигнула на сусіднє від мене стілець.

-Не хвилюйся, зараз вони перед людьми покрасуються і вгамуються.

-Часто б'ється?

-Майже постійно. Особливо із Тайлером. Це їхнє улюблене заняття. -Дівчина важко зітхнула. -Головне будь готова швидко втекти, а то на нас повісять рахунок, коли ці двоє тут розгромлять.

-Ви знаєте Тайлера? Давно?

-Досить давно. Вони з братом допомогли нам піти зі зграї. Ми з Алленом одинаки. Я Келлі.

-Саманта. -Я потиснула руку вовчиці.

-Сем, скажи мені. -Вона різко пригнулася сама, захоплюючи мене за собою. Над нами просвистів склянку і, розбивши вікно, вилетів назовні. -Ти людина? -Запитала вона, випрямляючись на стільці, як нічим не бувало.

-Так. Це погано?

-Ні, якщо ти з Тайлер. Він ніколи не дозволить поганому статися з тобою.

-Взагалі-то я пара їх двох.

-Та йди ти! -Округлила очі моя нова знайома і зайшлася в істеричному сміху. -Ну і дали спеку ці кланівці!

Вона продовжувала сміятися, а я окинула помешкання шокованим поглядом. Наші перевертні з азартом завдавали один одному ударів десь у центрі. Навколо них билися інші гості. Причому, до наших хлопців ніхто не поспішав приєднуватися. А якщо хтось і намагався втрутитися в їхню бійку, то гарною ластівкою відлітав кудись у протилежний кінець зали. А перевертні навіть носом не повели у бік того, хто втрутився! По залі літали гуртки, стільці, столові прилади.

-Ось це так. -Тільки і змогла сказати я.

-Це ще нічого. Зазвичай увечері ще більше місиво буває. Народу не проштовхнутися, і коли починається бійка, то в неї бувають утягнуті всі.

-І це називається розвагою?

-А Ти подивися навколо. -Ухилившись від попільнички, Келлі стягнула мене за собою під стіл і якраз вчасно, об стіл щось сильно грюкнуло.

Ми з цікавістю висунулися назовні і відразу блискавично повернулися у вихідне становище, а повз нас гарно прослизнув по підлозі якийсь байкер і своїми тілесами зніс сусідній нашому стіл.

-Пропоную нам повзком підбиратися до виходу.

-Думаєш, нас не затопчуть?

-Я волію дивитися на життя оптимістично. Треба тільки добре подумати, як нам це зробити і не погребти самим. -Вона задумливо погладила підборіддя, а об стіл знову щось грюкнуло.

-Пропоную зробити це зараз. Думаю, третього удару наш столик не витримає. -Я з побоюванням подивилася на стільницю і помітила велику тріщину.

-Давай за мною. -Келлі схопила мене за руку і потягла за собою.

Я вирішила повністю і повністю їй довіритися. Як справжні партизани, роблячи немислимі зигзаги по залі, ухиляючись від предметів, що летять, і тіл, що миготіли, ми виповзли на вулицю. Келлі тут же втекла у бік байка і, сівши на нього, одягла шолом і завела мотор.

-Коли вони вийдуть, треба буде швидше линяти звідси, тож будь готова! Захочеш побачитися, спитай мій номер у Тайлера!

Я махнула їй рукою і вирішила наслідувати пораду. Сівши верхи на байк, я насилу відчепила від сидіння шолом і одягла його на голову. Буквально за п'ять хвилин з дверей вивалилися наші перевертні. Аллен, щось сказавши Тайлеру, сів за Келлі і вона дала по газах. Гучно заревівши байк різко стартанув, піднявши хмару були. Тайлер же мовчки заліз на байк переді мною, одягнув шолом. Я ледве встигла обхопити його руками за пояс, як ми різко стартанули в протилежний бік від пари перевертнів. Їхали ми досить довго, хоча з точністю я цього не можу стверджувати.

Миготіли дерева, перехрестя ... знову дерева, я заплющила очі і перестала стежити за пейзажем. Через якийсь час Тай почав скидати швидкість.

-Приїхали, красуня. -Тай Допоміг мені злізти з байка і зняв з мене шолом.

-Тай, більше я з тобою в таких заходах не беру участі.

-Тобі не сподобалося?

- Весело, але травмонебезпечно.

-Але весело, правда? -розвеселився Тай.

-Так-так, здирник. -Ми засміялися. -Ну І куди ти мене привіз? -Я з цікавістю озирнулася на всі боки.

-Оглянь, що ти бачиш?

-Дерева, сніг і ... сніг і дерева.

-Чорт. - Вилаявся Тай. -Весь час забуваю про те, що ти людина.

- Це ж непогано, правда? -Невпевнено запитала я, охоплюючи себе руками.

-Не знаю, але це страшенно здорово. -Він широко посміхнувся.

-Здорово що?

-Ну, якщо тобі щось не сподобається, то ти не чіпатимеш мене за зад і драти морду пазурами.

-Ну у вас і звичаї.-я округлила очі.

-Вовки, надто емоційні, зате гоїться все швидко як на собаках.

-Афоризми і тебе так і сипляться.

-Та я сам із себе весь такий афоричний та привабливий. А тепер ходімо, моя маленька вовчиця, наш день ще тільки починається. -Він узяв мене за руку і потягнув у бік дерев.

-Боюся собі навіть уявити, якої несподіванки від тебе чекати далі.

-У чоловікові завжди має бути загадка.

-У жінці, Тай, -я засміялася, -А чоловік повинен розгадати цю загадку.

-Так? Ну, пішли швидше, загадкова. - Пробурчав він, продовжуючи тягнути мене на буксирі.

***

Вовк і його пара йшли і голосно сміялися, наводячи шурхіт серед пташок, що причаїлися на дереві. А з протилежного боку дороги на молоду пару з великою жагою та ненавистю дивилися червоні вовчі очі. Вовк вистежив свою здобич, на сніг капала слина, а ікла нещадно драло від бажання впитися в молоде тіло самки і роздерти її на клаптики, наповнивши пащу терпкою солонуватою кров'ю. А пазурі в нетерпінні шкребли по снігу, бажаючи роздерти ненависного йому самця...