Любовь волка

6

'Всі баби дурні та я не виняток!'. Ця думка вже якусь годину мучить мій мозок, поки я безцільно блукаю лісом. Не важко здогадатися, що я заблукала. А здавалося, що все так добре починалося!

Коли я вибігла за територію селища, то вирішила заглибитись у ліс, щоб з дороги мене не змогли помітити. Заглибилася, ага. Мабуть я все-таки, йдучи прямою, примудрилася збитися з курсу. Спробувала знайти дорогу, пройшовши, ймовірно, в той бік, де вона знаходиться і заблукала ще більше. Чомусь зараз ідея залишитися з двома вовченятами вже не здавалася такою дурною.

Через деякий час. Я перестала себе мучити такими думками. 'З чого я взагалі повинна брати участь у цьому фентезійному ахалай-махалаї?!' - обурювалася моя персона, гнівно проламуючи крізь голі гілки якоїсь рослинності. 'Ось виберуся з лісу і поїду до тата, і ніхто мене там не знайде!'.

Ще через деякий час я поклялася собі, що якщо близнюки прийдуть за мною, то я не чинитиму опір і залишуся з ними. Заткнувши неприємний голос мого его про те, що зараз я займаюся малодушністю, я розгорнулася на сто вісімдесят градусів, ну, принаймні, я на це дуже сподіваючись, я потопала назад, відбиваючи зубами чечітку.

Ішла досить довго все-таки організм ще не до кінця відновився від феєричного падіння з даху будинку. У голові трохи почало шуміти, а нога почала сильно пульсувати та хворіти. До того ж я дуже змерзла і зголодніла. Помітивши невелике повалене дерево, вирішила влаштувати привал. Струснувши сніг, я сіла на нього, підперла голову кулаком і задумалася про свою подальшу долю. Раніше треба було думати. Якщо я маю справу з перевертнями, то неважко здогадатися, що територія їхньої зграї за законом жанру має бути досить далеко від населеного пункту. Отже, йти пішки до міста було не просто поганою ідеєю, а просто ідіотською. Залишається тепер розраховувати на нюх перевертнів. Коли ж вони помітять моє зникнення і підуть слідом. Потрібно тільки набратися терпіння.

Підбадьорюючи себе такими думками, я просиділа на дереві досить довго. Скільки точно не скажу, ні телефону, ні годинника у мене з собою не було, все залишилося в селищі. Остаточно замерзнувши, я вирішила встати та йти. Неважливо куди, аби просто рухатися, щоб не перетворитися на крижану статую. Таким чином знову почалася моя мандрівка. Дерева, дерева, кущі, кущі та білий сніг. Пейзаж просто вражав своєю різноманітністю.

Коли я йшла, занурившись у власні думки, то почула відлуння луни. Зупинившись, я спробувала прислухатись. Може, я вже божеволію? У мене від повторюваного краєвиду галюцинації почалися?

Коли я вже зневірилася щось почути знову, то над лісом знову прокотилася гучна луна, в якій я змогла розрізнити своє ім'я. Намагаючись не звертати увагу на ниючу ногу, я бадьоренько пошкутильгала на звук.

-Сем! -Голоси зазвучали вже ближче.

За спиною пролунав хрускіт. Зупинившись, я повільно обернулася, щоб застигнути кам'яною статуєю. Переді мною стояв лікан. Вовняна шерсть, явно з плямами крові на ній, очі, з червоними білками і паща з жовтими гострими зубами, з якої йшов запах гнилі. Звір принюхався, а потім, видавши гарчавий звук, вишкірився, уперши в мене погляд темне око. Мене ж просто паралізувало. Подумки я вже прощалася з життям, паралельно давлячи порив дати звідти деру. 'Чому ж він не нападає?' -У голові скакала панічна думка. Вони ж звірі. Я впевнена, що він зараз відчуває мій запах. Оскільки куртку я стягнула в когось із членів сім'ї, то пахнути від мене має перевертнем.

Немов прочитавши мої думки, лікан почав повільно наближатися до мене. Серце пораненого птаха билося десь у гуді.

-Сем! -тріск гілок і голоси, що пролунали зовсім поруч, врятували мені життя.

Зупинившись, лікан потягнув носом повітря, роздратовано рикнув і, обдарувавши мене поглядом, в якому можна було прочитати щось схоже на жаль, швидко втік кудись у ліс.

З-за дерев з'явилися схвильовані близнюки. Хвилювання змінилося радістю від того, що вони мене знайшли, а потім злістю на мене. мій інстинкт збереження видав блаженне зітхання і зник кудись назад на дно свідомості. Туди, де було заточено моє сумління. Знову обернувшись, я вже не побачила навіть слідів ликану. Знову обернувшись на братів, я спробувала вгамувати серце, що шалено билося.

***

Брати стояли і душили в собі бажання відшлепувати засранку. Точніше кровожерливим думкам надавався тільки Тайлер, а Адам, швидко впоравшись із собою, підбіг до Сем і міцно її обійняв.

-Сем, ну навіщо ти пішла?! Ти ж як льодяник?!

Сем стояла, опустивши голову, а Тайлер просто кипів від злості на неї, на ті почуття, які він відчував, за страх.

-Просто вона вважає нас дворовими шавками і взагалі нас ні в що не ставить. -їїдно сказав Тайлер.

-Ні це не так! -Сем скинула на нього обурений погляд.

-А як тоді нам на це все дивитися, Сем?

-А ви не думаєте, що я просто розгублена, що я боюсь. Ви витягли мене з мого звичного світу, і, не спитавши дозволу! Як по-твоєму я мушу на це реагувати, Тай?

-Ну вже точно не збігати і не доводить нас до серцевого нападу.

-Наступного разу обов'язково врахую твої побажання! -їїдно промовила Сем, все ще перебуваючи в теплих обіймах Адама.

-Сем, ти нас не боїшся, -вона згідно кивнула на слова Адама, -Тоді в чому справа? Що тобі не подобається? -Тайлер глузливо пирхнув на слова брата. Він завжди вважав, що якщо тобі щось потрібно, то йди і роби, без жодних сантиментів. А йому і Адаму була потрібна Сем, тому він не вважав, що вони роблять неправильно, на відміну від Адама, який м'якший за характером, ніж його брат.

-Я хочу додому. До себе додому. Мені не подобається, що ви не лишили мені вибору.

-Семе, якби ми просто прийшли і все тобі пояснили, ти б нас просто виставила за двері, а потім би сама втекла.

-Ви б все одно мене знайшли. -Хмикнула дівчина, уткнувшись лобом у плече Адама.

-Знайшли, ми б змусили планету обертатися у зворотний бік, але наші б тебе. Просто на це пішло б більше часу, Адам ніжно гладив Сем по голові, а Тайлер підійшов впритул до брата, уважно дивлячись на Сем. Трохи повернувши голову Сем зустрілася очима з Тайлером і була не в змозі розірвати зоровий контакт.

Як би пішло все не прозвучало, але це було правильно. Все це правильно. Здається тільки зараз Сем змогла це прийняти. Прийняти те, що доля розпорядилася так, що їм утрьох належить будувати свою сім'ю. Тайлер бачив це все в її очах. Немов під гіпнозом, Сем простягла руку і торкнулася кінчиками пальців обличчя Тайлера й обняла за пояс Адама. Адам видихнув з полегшенням, а Тайлер притис її руку до своєї щоки і прикрив очі від задоволення, коли вона злегка погладила його пальцями. Брати зустрілися очима, в них однаково хлюпала безмежна любов і ніжність.

-Але відлупцювати тебе все ж таки гарненько варто. -Тайлер таки порушив тишу єхидною реплікою.

-Тільки спробуй і я з тебе зніму скальп і пошию собі домашні капці. -Примруживши, промовила Сем.

-М-м, Семмі, лисий перевертень це щось новеньке. -Розсміявся Адам. -Ай! - Він ображено глянув на брата, який посміхався, який від широти душі відважив йому гарний потиличник.

-Брат, бери її і пішли додому, а то від холоду вона вже дуже зухвалою стала. Тайлер засміявся, побачивши, як надулася Сем на його слова.

Адам підхопив Сем на руки і укутав її в куртку, яку йому простягнув Тай.

-Почекайте! Як тільки вони повернулися в бік будинку, Сем раптом стрепенулась. -Я бачила ликана.

-Де? -в один голос прогарчали близнюки.

-Тут. Він стояв тут, поки ви його не злякали.

-Він тобі щось зробив?

-Ні, він просто стояв і дивився. Хоча, мені здається, що якби ви не знайшли мене, то така жива я б не пішла.

-Можливо, а може він би просто взяв тебе в полон. На тобі наш запах. Лікани шалені, але не дурні. Взяти заручника, щоб підкосити нас, на це їхньої цілої людської свідомості вистачить.

-Значить мені не здалося...

Що?

-Що йдучи, в цьому погляді промайнуло жаль, я б сказала навіть прикрість.

Брати напружено переглянулись. Вони обидва розуміли, що лікан прийшов сюди з певною метою. Від куртки йшов запах Сандри, але гадати кого саме хотів забрати лікан було важко. Напевно, Сем навіть пощастило, що на ній була куртка іншого перевертня. Ніхто не міг дати гарантій, що почувши в ній людину, лікан не розірвав би її на місці.

-Хлопчики, ваше мовчання наводить мене на думку, що я тепер записана у смертники.

-Ні! Ми цього не допустимо! -Заревли близнюки. -Сьогодні він навряд чи прийшов для того, щоб когось убити...

-Розвідка? -Сем перебила Тайлера.

-Швидше за все. Можливо, він навіть ішов сюди, щоб узяти заручника.

-Днем? -Сем запитально підняла брову.

-Вдень більша частина зграї відсутня. Робота, навчання, магазини. До того ж сьогодні зібралася порада, на якій ми обговорювали питання про лікани....-почав Адам.

- І з якого нам довелося втекти. -Закінчив за брата Тайлер.

-Вибачте? -вийшло якось запитально.

-Нас зрозуміли та відпустили...

-...і ще купу порад наповнювали як зі своєю парою треба поводитися. -Брати голосно розсміялися, дивлячись на почервонілу дівчину.

-До того ж ти врятувала нас від нудьги. Все одно нічого нового ми б не почули. Та й батько все одно увечері все розповість.

-Гаразд. Адам неси Сем у будинок, а я піду слідом. Я відчуваю його запах.

-Так, я теж його відчув. Брате, тобі не варто йти одному. Ходімо разом проводимо Сем, а потім повернемося.

-Слід може ослабнути! -Невдоволено гаркнув Тайлер.

***

-Ем, хлопчики, я і сама можу дійти, ви мені тільки напрямок вкаж-те ... -Я замовкла, перейнявшись двома сердитими поглядами.

-Тайлер, ти ж сам кажеш, що слід може ослабнути.

-Одна ти не підеш! -роздратовано гаркнув Тайлер.

Я замовкла і перевела погляд на Адама. Ніжно посміхнувшись, він похитав головою. Ясно, що з цього фронту мені теж не підібратися.

-Тоді я йду з вами! -І я чхнула, зіпсувавши всю атмосферу серйозності.

-Ось ще, надумала, - невдоволено забурчали вони.

-Десятка за синхронність. -Незадоволено буркнула і, склавши руки на грудях, дивилася на верхівки дерев, ігноруючи братів.

Почулося важке зітхання, але вони нічого не встигли сказати. З-за дерев вийшов високий м'язистий брюнет із зеленими очима. Придивившись уважніше, я вловила невелику подібність між своїми бурими вовками (ну раз вони близнюки, то думаю, що колір їхньої вовни теж однаковий) і цим хлопцем.

-О, знайшлася, втікача! Я Коул-старший брат цих сіамів! А ти, мабуть, Саманта? Мені батько казав, що у близнюків пара з'явилася, а маман уже встигла продзижчати про тебе всі вуха, та й Сандрі про тебе добре відгукувалася.

-Коли тільки встигли ...-Я думала, що сказала це тихо.

Коул пирхнув: -Такі новини швидко по зграї розходяться, та й взагалі у зграї важко щось приховати. Ми все більша родина, та й довгожительство накладає певні відбитки. Ну, наприклад, пліткувати ніхто ніколи не втомиться.

-Мда. А чому я тебе раніше не бачила?

-Ну, я майбутній глава зграї, тому мотаюся у справах здебільшого. -На мій недовірливий погляд він весело розреготався. -Це я тільки з привабливими дівчатами білий і пухнастий, а для решти я грізний і страшний.

Я щиро посміхнулася Коулу, він мені сподобався. Я фізично відчула, як напружилися близнюки, руки Адама напружилися і стали кам'яними.

-Брат, Ти нариваєшся. - Рикнув Тайлер, а Коул підняв руки вгору і знову розсміявся.

Заспокоївшись, брати розповіли Коулу про ликана. Перевертень одразу став серйозним, зникла та веселість і смішка, які були раніше.

-Давайте, я віднесу Сем до будинку, а ви йдете слідом і я вас наздожену.

-Ага, тільки на лапи підкови одягнемо.

-Ну Тоді Адам, неси Сем у будинок і йди за нами. Тайлер, ти за мною слідом.

Кивнувши, Адам розвернувся і побіг у бік будинку. Я міцніше обхопила його руками за шию.

-Адам, а чому ти так спокійно біжиш?

-Я перевертень ми витриваліші, координація у нас краща, сил більше.

-Зрозуміло - більше я вирішила не відволікати його, а то мало, впустить ще.

Завантаживши мене біля будинку, Адам звернувся і побіг (поскакав, потрусив ... або як там перевертні швидко пересуваються !!!), а я відразу потрапила в чіпкі ручки Меган. Мене покрутили, помацали, знову покрутили, лаяли й затягли до хати. Вдома Меган відвела мене на другий поверх.

-Ось, Семмі, я покажу тобі твою нову кімнату.

-Може ви мене краще додому відвезете?

-Ні, Семмі, тепер це твій дім. Причому, як я знаю, ти живеш сама.

-Ну Брат іноді до мене приїжджає, та й тато повернуться може.

-Не хвилюйся, їх ми візьмемо на себе. Дітка, вовки закохуються лише один раз за все життя і свою пару вони не відпускають.

-І що ви тепер мене в клітку посадите?

-Ні, ти вільна у своїх пересуваннях, але близнюки все одно знайдуть тебе і підуть за тобою, тож краще тобі залишитися тут. До того ж лікан тебе почув.

-Каже ж, що до списку смертників потрапила. -Незадоволено промовила я, покірно перебираючи ногами.

-Ні, люба, але тепер вони можуть і тебе викрасти, тому що зрозуміли, що ти тепер теж член зграї. На тобі наш запах.

-Почекайте, а як ви дізналися про мою зустріч із ліканом?

-Тайлер подумки зв'язався зі мною і я відправила до вас Коула.

-Подумки? -Це ще що за новини?!

-Ти теж зможеш так, коли ми проведемо ритуал. Подумки ти зможеш спілкуватися з усіма членами нашої родини.

-А Зі зграєю?

-Зі зграєю може спілкуватися тільки глава. Для проводиться інший ритуал

-Що за ритуали?

-Ритуали єднання. Все, ми прийшли! -Меган відпустила мою руку, за яку тягла мене нагору і відчинила двері.

Я опинилася у великій світлій кімнаті. З правого боку знаходилися одні двері, а з лівої дві. Більшу частину кімнати займало ВЕЛИЧЕЗНЕ двоспальне ліжко. Наявність трьох дверей та величезного ліжка запустили в моєму мозку процес пошуку підлянки.

-Ця суміжна кімната з кімнатою хлопчиків. Справа спальня Адама, а зліва Тайлера. Цю кімнату вони раніше використовували як вітальню і вирішили переобладнати її для тебе.

'Ось тобі, Семмі та підлянка' я похмурніла від такої перспективи. Тепер мені точно від них нікуди не сховатися. -А Треті двері?

-Треті двері це ванна. Розташуйся, Семмі, я тобі зараз принесу гарячий чай і бульйон, а то ти простонула в лісі. Твої речі все тут, якщо ти захочеш переодягнутися.

Вона вийшла, зачинивши за собою двері, а я застигла стовпом. Тільки зараз я помічала різні дрібнички, які знаходилися у мене в кімнаті будинку. Рванувши до шафи, я відчинила дверцята і побачила свій одяг. На столі біля вікна я побачила всю свою техніку, у ванній виявились всі мої креми, шампуні, косметика. Зачинивши двері ванною, я притулилася до неї чолом. У голові наполегливо билася думка "Замурували демони!".

Неприємний осад від того, що в моїх речах копалися без попиту, звичайно, був, але найбільше мене займало інше питання. Як я житиму в кімнаті між двома цими вовками?! Дурною дівчинкою я ніколи не була, тому проблеми, які у мене будуть із цими ходячими тестостеронами, я представляла. Так, так влипнути могла лише я. Адже тепер і не втечеш від них? Усю кімнату я ж не заберу з собою назад. Хоча на речі начхати, але відчуваю копчиком пікап мій не пригнали. Хоча правильно зробили, я б тоді одразу втекла до Метті, а від нього б до тата в спекотні країни. Там би мене точно не знайшли.

Тільки згадала про тата, як телефон пилікнув про вхідне повідомлення. Батько бажає поспілкуватися. Увімкнувши ноутбук, чекала, поки він завантажиться і паралельно думала про те, як поясню йому зміну обстановки в моїй кімнаті. Тато хоч удома і не оголошується, але зміну житла почує. Іноді в нього прокидається інстинкт квочка, причому саме тоді, коли мені правда потрібна допомога. Завжди цьому дивувалася, але папандр все одно вважав за краще вирішувати всі питання зі мною через інтернет, а не вважав мене своєю особистою присутністю. Подумки застогнала. Я ж до нього летіти збиралася, а тепер мені що робити? Ці ж двоє зі мною поїдуть? Ну, або взагалі мене не відпустять нікуди. Нарешті ноутбук завантажився, інтернет підключився і надійшов відеодзвінок від батька.

-Привіт, моя американська дочка!

-Привіт, тату, початок твоєї мови вже приводить мене до поганих думок.

-Дочко, як ти могла таке подумати про батька! Я чистий, як ягня новонароджений!

-Ну так, крім своїх мумій та горщиків нічого не бачиш. -Я посміхнулася, слухаючи як регоче тато.

-Як справи, дочка?

-Нещодавно до Метті їздила.

-Як там наш здоровань?

-Добре, діти мене від радості ледь не розкатали по доріжці, Хейлі теж у порядку, місіс Даллас знову мене намагалася засватати, але Метт героїчно мене відбив.

-Так, нічого не змінюється. -Тато посміхався.

-А ти як, тату? Відкопав щось ще?

-Ех, - тато махнув рукою, - нічого вартого. Шкілети, зброя. Напевно, більшу частину армії вже відкопали.

-Круто. І що ви з усім цим робитимете?

-Ну, половину віддамо чилійцям, а решту заберемо собі.

-У який музей віддасте?

-А, куди держава скаже, туди й віддамо. До речі, Семмі, частина грошей вже має бути переведена на твій рахунок.

-Дякую, тату.

-Семмі, Ти де?

-Будинки. -Почасти і не збрехала!

-Дочка, хоч я як поганий батько вдома не з'являюся, але твою кімнату від чужих апартаментів відрізнити зможу.

-Тату, розумієш ...-я судомно намагалася знайти пояснення ситуації, що склалася. Я знала, що можу все розповісти татові, він вислухає, зрозуміє, дасть пораду. Але що я скажу. Тат я зустріла перевертнів і тепер живу у них, бо я пара братів-близнюків. Так, тату! Ти правильно почув! Їх двоє! Ууууууууууу! Що говорити?! Захочу збрехати, відчує та образиться. У нього зараз включений режим квочка.

-Мені неспокійно було нещодавно, на душі. Я зрозумів, що в тебе біда. -От! А я що казала!

-Тату, все добре.

-Тоді Чому ти не вдома? Щось із будинком трапилося?

-Ну ...

-Тоді я зараз попрошу Метта приїхати до тебе.

-Ні, тату! З будинком та зі мною все добре. Просто я послизнулася, впала, підвернула ногу і заробила легкий струс, і зараз я живу у друзів. -Викрутилася. Все-таки поки що таку правду знати рано, та й не знаю я як йому все сказати. До того ж я сама ще не знаю, як мені поводитися у всій цій ситуації, ось коли розберуся з усім, там... подивимось.

-Семмі, треба ж бути акуратніше! - Тато похитав головою. - Чому ти не поїхала до Метт?

-Тату, я з травмами і п'ять годин у дорозі...

-Зрозумів, питання дурне. Як ти почуваєшся, дочко?

-Добре, тату. Про мене дбають, я нікого не стискаю.

-Що за друзі? Я їх знаю?

-Ні, тату, це не зі школи, це з клубу друзі.

-А такі ж книголюби як і ти. Ну тоді, я можу бути спокійним. Вони не вовки, не з'їдять тебе. -Ці слова змусив мене нервово хихікнути. -Ну ти одужуй і перебирайся додому.

-Звичайно, тат.

-Добре, хвороба, мене звуть на нараду. Будемо новий квадрат для розкопок вибирати. Поки що, дочко!

-Поки Тат! -Так, справи!

Закінчивши розмову, я заплющила очі і потерла лоба. Зараз мені вдалося викрутитися, але потім як я йому це все пояснювати?! У зв'язку із ситуацією з ліканами, мені поки що доведеться пожити тут. І зважаючи на все, ця справа затягнеться надовго, та й потім, відчуваю, додому мені доведеться пробиватися з боєм. Ось чому все, що не може статися, завжди трапляється зі мною?! Від самобичування мене відвернув дзвінок мобільного. Метті.

-Привіт, дорогий кузен!

-Саманта Вікторія Моррісон! -Я скривилася. Якщо він називає мене моїм повним ім'ям, то справа погана. Друге ім'я Вікторія тато дав мені на честь мами.

-Ти ...

-Ти Чому не ночуєш вдома?! І чому про те, що ти травмована, я дізнаюся не від тебе, а від твого батька?! -таки скуштував.

-Мет, що ти волаєш. Все ж таки добре! Мене годують, лікують, розважають, не кривдять. - останній аргумент мав належну дію і кулька гніву мого кузена плавно здулася. Мені навіть здавалося, що я чую цей гидкий писклявий звук.

-Чому мені не подзвонила. Я до тебе приїхав би.

-І кинув би Хейлі з цими двома моторчиками

-Ну, місіс Даллас приїхала б.

-Ага, і за той час, що ти жив би в мене, виховала б у них манірних аристократів.

-Так, не подумав. -Я прям бачу, як він розсіяно чухає потилицю. -Мені точно не варто приїжджати?

-Ні, Метті, не турбуйся.

-Добре, але щоб дзвонила і звітувала!

-Так точно, сер!

-Все, відбій.

Брат поклав трубку, а я вдруге зітхнула з полегшенням. Але розслаблятися не варто, варто подумати про те, чи зможу я рідним розповісти все як є чи мені доведеться вивертатися, чого б мені дуже не хотілося. Гаразд, встигну ще про це подумати.

За вікном уже майже стемніло, а до мене в кімнату зайшла Сандра.

-Привіт, Сем. Як ти?

-Привіт добре.

-Дарма ти так, Сем. Вони правда тебе люблять, подумай про них.

-А Про мене хто подумає? Як я рідним все поясню?

-З тобою вже батьки пов'язувалися?

-Так. Я сказала, що поживу у друзів, поки остаточно не одужаю.

-Напевно, зараз це правильний вихід, але потім все одно доведеться їм розповісти. Таке все життя в таємниці буде важко протримати.

-Я розумію, тільки поки що не знаю як мені все їм піднести. Особливо те, що в мене два вовки.

-Ти приймаєш їх двох? -Сандра здивовано подивилася на мене.

-Мені здається, що це правильно. -Після моїх слів по обличчю Сандри ковзнула швидкоплинна посмішка.

-Сем, я ось що зайшла, у мене до тебе пропозиція є. -На мою піднесену брову вона відповіла. -Хочу булочок з варенням напекти, а одній якось невесело. Чи не складеш компанію?

-Звісно, чому ні.

Вставши я попрямувала за Сандрою вниз на кухню. Там у чотири руки ми швидко розкотили тісто, підготували начинку і почали ліпити булочки.

-Сем, а розкажи про себе.

-Що тебе конкретно цікавить?

-Скільки тобі років?

-Сімнадцять.

-І Ти живеш одна? Як?

-Тато археолог, він вдома не з'являється, коли дуже сильно захоплюється розкопками, тобто бачу я його від сили разу три за рік, ну, якщо сама до нього не виберуся.

-А Мама теж вдома не буває?

-Ну так, її я ніколи не бачила. -Невесело посміхнулася я і відповіла на запитання, що читалося в очах Сандри. -Вона померла під час пологів, маму я ніколи не знала. Тільки з оповідань тата.

-Пробач, Сем, я не хотіла тебе засмучувати.

-Все нормально, чесно, я не дуже переживаю через це.

-А Інші родичі?

-Ну, мої бабуся і дідусь по батьковій лінії померли роки чотири тому. Рідню мами я не знаю. З близьких у мене тільки мій кузен Метт, його дружина та діти. Я хрещена їхніми дітьми. Вони живуть у сусідньому місті за п'ять годин їзди.

-О, І тобі не самотньо однієї?

-Наодинці є свої плюси та мінуси. Для мене наодинці більше плюсів, ніж мінусів. А так часто в клуб букіністів ходжу.

-Любиш читати?

-Ага, люблю класику, та й сучасною белетристикою не гидую, вона допомагає мозку зняти напругу. -Я скрутила останню булочку і допомогла Сандрі завантажити протвені в духовку. -А Розкажи мені про вашу родину.

-Ну, мама у нас звичайна людина. З татом вони познайомилися випадково. Ну, як випадково. Вона збила його вночі на дорозі, коли тато полював у вигляді вовка. Він при ній обернувся назад у людину. Слово за слово, тато за нею побігав, окольцював і настрогав вовченят.

-Оце точно можна віднести до нестандартних знайомств. -Я розреготалася.

-Не говори. Далі Коул. Він у нас веселун і те, тільки з людьми, які досить близькі до нашої родини. Для інших він майбутній злий глава зграї, і часто підтримує імідж. Тож не лякайся, якщо випадково на нього натрапиш у темному коридорі.

-А ти?

-Я? Ну, я вмію відчувати інших людей. Я наймолодша у сім'ї.

-Що значить, ти вмієш відчувати інших людей?

-Вважай це чимось нібито інтуїції. Я можу відчути хорошу людину чи погану, вмію розпізнавати брехню, недомовки і все в такому дусі.

-Хороша здатність.

-Ага, особливо весело так по побаченнях бігати.

-А хіба ви не зайняті тим, що все життя свою пару знайти намагаєтесь?

-Не без цього, звичайно, але взаємовигідні шлюби у нас ще ніхто не скасовував. А я наречена симпатична, перспективна, родички у мене одні з найсильніших перевертнів серед усіх зграй. Ось і з'являється в мене купа кавалерів, від яких жодного спасу немає! -Сумно закінчила Сандра.

-Так, а найголовніше, що від скромності ти не помреш.

-Угу. Я швидше помру, коли об'єм наших булочок. -Я знову розсміялася, хоча розуміла Сандру: запах на кухні стояв просто дивовижний.

-Сандро? А що ти можеш розповісти мені про близнюків?

-А про них сама все дізнаєшся, а то нецікаво буде. Головне не бійся та довіряй їм. Вони ніколи не зрадять тебе. Просто не зможуть.

-Угу. -Ну а що мені їй ще відповісти?

Змінивши тему, ми продовжили з Сандрою балакати, стікаючи слинами на випічку, що підрум'янювалася. Сандра мені щиро сподобалася. Вона іноді видавала такі перли! Реготали ми як божевільні.

Нарешті, дочекавшись булочок, ми з Сандрою заварили чай і поглинали ласощі, обпалюючись і хихикаючи. За цим заняттям нас застала Меган. Усміхнувшись, вона виду побурчала на те, що ми перед вечерею апетит псуємо, і вигнала нас з кухні. Сандра потягла мене до вітальні, де виявились близнюки. Побачивши мене, вони ледь помітно посміхнулися, а мені було трохи незатишно: доки я ходила по кімнаті і оглядалася, вони весь час проводжали мене очима.

-Хлопчики, що знайшли? -Я була готова розцілувати Сандру за те, що вона перевернула їхню увагу на себе.

-Далі ліси ми йти не ризикнули, до його запаху додалося ще сім. Утрьох йти на них було ризиковано, до того ж вони могли піти до зграї.

-Зрозуміло. А де тато та Коул?

-Пішли влаштовувати нараду та попередити інших.

-Що робити думаєте?

-Поки що тільки посилити охорону території та спостерігати. -Сказав Адам.

-І по можливості убезпечити кожного члена зграї. -продовжив Тайлер.

-Нанороботи? -Раптом ні з того ні з цього запитала Сандра.

-Чого? -Здається це ми сказали втрьох.

-Як ви збираєтеся убезпечити КОЖНОГО? Це фізично неможливе!

-Ну чому, якщо всі вовки ходитимуть мінімум по троє, а жінки та діти сидітимуть і з дому носа не висовуватимуть...

-Це що ще за новини? Я з таким не погоджуюся?! -злетіла Сандра.

-Сандрі, ситуація ахова! До того ж скоро буде повний місяць, а ликання в цей період сильні як ніколи!

-Але це не привід замикати вдома, я сильна, я зможу відбитися. -Уперто просопіла Сандра.

-Сандрі, не дури, а якщо ліканів буде не один, а троє? -Це вже я подала голос.

-Ну, Тоді я ...

-Ось, послухай Семмі і не дури, Сандра, інакше ми тебе просто в підвалі запрім.

-Самці! -Зло прошипіла вона і, зірвавшись втекла нагору і грюкнула дверима. Та так ляснула, що люстра на стелі підозріло захиталася.

Я, кинувши на неї напружений погляд, відсунулась подалі. Мозок попросив мене уважніше оглянути кімнату. Подумки знизавши плечима, пішла його пораді і зрозуміла, що він мав на увазі. Я залишилася наодинці з близнюками. Ні, я інтуїтивно відчувала, що вони не завдадуть мені шкоди, але два ходячих тестостерони, які є як би це грамотніше сказати моїми парою в квадраті (???), дещо нагнітає обстановку.

-Семмі, скоро повний місяць. -Делікатно почав Адам.

-Мені нічого хорошого не чекати, так?

-Ні.

-Тайлер, ну навіщо так брутально?! -Невдоволено скривився Адам.

Тайлер просто знизав плечима і продовжив мене гіпнотизувати поглядом.

-Адам, що має статися в повний місяць?

-Ну, як тобі пом'якше сказати ... м ... - Адам почервонів і зам'явся.

-У повний місяць вовки спаровуються зі своїми парами.

- Грубувато, але гранично ясно, - щось мене збентежило, - постривай, Тайлер, тобто до повного вовк не чіпають свої пари?

-Тріпають ще як, -він погано так усміхнувся, -тільки в період повні ми не можемо себе контролювати, звірині інстинкти в цей день сильні як ніколи. -Здається я сильно почервоніла.

-А в решту днів?

-Ну, за день до повного місяця ми пройдемо через шлюбний обряд, а наступні кілька днів після повного місяця доведеться потерпіти нашу надмірну активність.

-Е-е, а може я на цей час до брата поїду? -І тихо собі під ніс пробурмотіла: -А краще відразу до тата, щоб напевно.

-Ми все одно тебе знайдемо, тому тобі краще змиритись.

-Припустимо, але я не хочу проходити жодних обрядів.

-Сем, якщо ти ще не зрозуміла...

-Та все я зрозуміла! Зрозуміла я, що ви мене не відпустите, але це якось швидко чи все сталося занадто стрімко, я поки розгублена і не знаю що мені робити.

-Ну Поки тобі треба просто одужати і перечекати бурю з ліканами. -Я усміхнулася таку заяву.

-Сем, давай ми проведемо обряд, а з дітьми трохи почекаємо, ну принаймні поки не стане безпечно.

-Які діти?! - Я схопилася, не бажаючи слухати продовження цього марення. -Я Сама ще дитина?! Я ще не закінчила школу? Та що там школа? Я ще навіть сім'ї нічого не пояснила, а ви мені вже про дітей? -Здається в мене істерика починається. Ну а як ще назвати цей стан, коли мене почало бити, і я не могла зупинити потік мови.

-Семмі, не психуй. -Адам перелякався не на жарт.

Тайлеру набридло слухати мою істерику і він просто підійшов і міцно обійняв мене, через мить я відчула за своєю спиною Адама, який руками обхопив мої стегна.

-Ну І чого ти розкричалася? -почав Тайлер. -На новину про існування світу перевертнів і на те, що пара двох вовків ти відреагувала спокійно, а тут такий зрив.

-Я мовчала і просто ловила своєрідний кайф від того, що хтось про мене боїться.

-Я звикла, що у своєму житті рішення я приймаю сама.

-Доведеться відучитися. -Хмикнув Тайлер.

-Добре, істерик більше не буде, але дітей я не хочу, принаймні поки що не закінчу школу.

-Добре. -Брати переглянулися. Кожен розумів думку іншого: 'Спеціально' вони нічого робити, адже від несподіванок ніхто не застрахований.

-Хлопці, йдіть вечеряти! -Кликнула нас Меган.

Виплутавшись з обіймів братів, я перша галопом помчала до кухні.