Муки любви

14

Перед ним постала юрба продавщиць, яку за всього бажання не можна було обійти, як і пробити їх. Тому він звернувся до одного з тих, кому не судилося – у задні лави.

- В чому справа? - Запитав він її.

– Нічого подібного… – відреагувала вона на валютного торговця.

- Тоді як щодо зустрічі?

- Так, без причини.

- Просто отримую задоволення?

- Ага.

– А від кого?

- Із замші.

- Де вона?

- Будинки, де ще вона могла бути після того, як із нею щось зробили.

- А що й хто? Саме!

- Новачок. Він облив її шампанським.

- Серьога?! - не повірив продавець запевненню продавщиці. - Ти збожеволів?

- Я так!

«Це не схоже на нього.

- Ви маєте на увазі красеня чи його тезку-попередницю?

– Як ви його назвали?

- Добре, не такий, як ти, Мертвий!

- Я маленький! До речі, а де Великий? Чому його немає на робочому місці? А де решта торговців валютою?

- Я поняття не маю.

– Хто?

- Звідки мені знати. Ви прийшли не на адресу.

– Люди-і-і… – крикнув валютний торговець.

Продавщиці не відповіли на дзвінок, намагаючись Сергія та намагаючись змусити його зізнатися у пригоді в офісі. Але тримався міцно, а Андрій та Толік стали жертвами того, що їхній спільник мовчав. Їх катували витончено. Продавщиці в порядку черги «застрелювали» їхньою губною помадою – цілували.

- Не здавайся, Сергію! Почекай! Ти чоловік! Запам'ятай це! – сказав Толик разом із Андрієм.

Схоже, їм лестила така увага, про яку султан не міг і мріяти за наявності гарему.

– Жінки-сс… – підвищив голос валютний торговець. - Жінки-сс...

- А хто там кричить? один із них відреагував.

Частина натовпу продавщиць відреагувала на крикуна.

– Мертвий! Це номер! - зізнався валютний продавець.

- Так. Я це! Я...

- Вже випущено? Так швидко!

– Не про це! Кому потрібні плетіння «зелені»? У мене є клієнт, але я не маю грошей на квиток в один кінець!

Продавщиці засміялися.

- Хороший жарт! Ха-ха ...

- Ну і жарт! Моторошна реальність! У кошмарі таке навіть не насниться! І цей кошмар для мене також реальність!

Сміх тільки посилився.

- Ну допоможіть, пані! Хто що вміє! - Він струсив шапку з голови і пішов з нею у бік Сергія. Дорогою до нього кидали всякі дрібниці.

Далі за всіх пішла товста жінка. Вона поклала туди надкушений бутерброд з обох боків міняв.

- Бідолашних...

- Зараз – так, але все є. Але факт залишається фактом: після в'язниці з такою роботою, це неподалік суми, - валютний торговець почав вибивати гроші в капелюсі. І я зрозумів, що справа згоріла, а не так, як він думав: у шапці, збираючи в ній мізерні гроші. – Навіть за «бакси»!

– Треба було влаштувати стриптиз, – сказав Андрій. - Тоді б жінки не поскупилися з нагородою.

- Із-за ста баксів, щоб після мене вдома дружина позбавила чоловічої гідності?

У колі продавщиць знову пролунав сміх. Вони знову зачинились.

- Це правда, Ґрей, що я чув про тебе тут?

- Я навіть не знаю, що тобі сказати, Дімко.

- Я тебе не впізнаю!

- ГМ! Гаразд ти! Коли я дивуюся, що досі не можу цього робити, що чутки ходять, а за визначенням ні.

- А раніше ви такими не були...

Продавщиці їм не заважали, ловили кожне слово старих знайомих із дитинства.

- Ось це так! - вигукнув один із них. Так народилася нова чутка про гарного чоловіка. З'ясувалося, що з його подачі як один із свідків забрали валютного торговця, за що спільники вирішили розквитатися з охороною, і вони виявилися старими друзями. Голівуд відпочивав.

- Виходить, що ти на мене не сердишся?

- Розслабся, Грей! Все відмінно! Це звичайна практика у моїй роботі. Я сам винен – я цього не помітив. Краще скажи мені, - зауважив Мертвий шрам на обличчі красеня, - у тебе вже є моє - Велике?

- Ще велике питання – хто переможе!

- Нічого такого. Розберусь - розберусь...

– Не варто.

- Чому?

- Це вже конче.

- Розібратися з ними?

- Майже...

«Але я думаю: куди вони поділися? Охоронці допомогли? То був безлад?

- Не те, щоб бійка, але й без цього не обійшлося.

– Значить, Біг у лікарні чи… Але ні! У КПЗ я не бачив жодного нашого. То де?

- Запитайте його самі. Звідки мені знати, що з нею не так. Але хтось може про нього дещо прояснити.

Сергій недвозначно глянув на Кралю.

- Цілком вірно, - схаменувся Мертвец. - Відпусти мене! Поступатися дорогою! Розганяйтесь, жінки, перш ніж я сам це зроблю!

Торговець валютою рушив у її бік, а вона від нього. Однак далеко вона не пішла, навмисно загорнувши за ріг.

- Чого ти хочеш? - грубо спитала вона.

- А де твій хлопець - довготелесий? Ви хочете заробляти гроші? Є клієнт. Він має сотню «зелених» валют. Киньте на пейджер довготелесого, що він мені терміново потрібен тут, і ми розділимо з ним виручку по-братськи і не скривдимо вас – не обділимо!

- Та пішли ви!

- Ну, будь чоловіком, Кралю! Без грошей у кишені додому не дістатись!

- Я дам тобі квиток, але не угоду!

- Ой! Можна подумати, що продавці мають гроші на сотню баксів!

- Дивись, - відкрила гаманець Крала.

Валютний торговець не повірив своїм очам, заплющив очі, а коли знову розплющив їх, замість гаманця Крала зберігав гроші на квиток.

- Це реально?

- Так.

- Але не зі мною! Жив! Або, можливо ...

- Ні! Не могти!

- Але всеодно! Купи сотню, га? Я не хочу втратити клієнта та класифікацію. Люди сміятимуться! І все гаразд, інакше свої! Не рубай без ножа, Краліє! Ти хочеш, щоб я схилив коліна перед тобою?

- Не треба! Я виручу тебе, дурню, але вперше і востаннє! Не треба більше чіплятися до себе в майбутньому, інакше ...

– Які? Скажіть довготелесому чи гарному охоронцю?

– Вперед!

Валютний дилер був у захваті. Він кинувся вниз, але клієнта не було.

- Невже цей хлопець підкинув мене, як останнього лоха?

Валютний продавець пройшов до виходу із торгового центру. Тумбочка стояла на місці, але тераріум кишів людьми. Вони не могли зрозуміти, чому торговельний центр раптово закрився посеред робочого дня без жодного попередження.

– Хоч вивіску повісили… – вловив обурення натовпу валютний торговець.

Вони побачили його. Немає сенсу ховатися.

- Ніхто не вийшов? він запитав.

- Ти знущаєшся з мене, бородач?

- Ти в мене питаєш? Я тут не працюю!

- Не женіть нас... - зізналися завсідники валютного торговця.

– Не в торговому центрі!

- Але ж ти завжди знаєш усе, що тут відбувається!

- Зрозуміло, - припустив валютний торговець, що зараз ще люди винесуть за двері та його разом із тумбою. - Зараз я намагатимусь вирішити вашу проблему. Але за надану послугу я вимагатиму відповідної винагороди. Вхід сьогодні платний. Податок мінімальний і дорівнює банкноті найменшого номіналу у рублях. Ви покладете сюди свої гроші.

Кинув капелюха на бордюрний камінь, і він перейшов у відділ реклами.

Адміністратора не було, і Дохлий скористався цією «гостиною».

– Все на своїх місцях! - Його голос пролунав у динаміках, рознісся по всьому торговому центру у холах першого та другого поверхів. - Люди-і-і...

Продавщиці тільки зараз зрозуміли, що наробили, і одразу прийшли до тями.

Свято продовжилося. Обмін валюти частково досягнув бажаного результату. Він допоміг продавщицям, але не собі. Люди виявилися скупими та жадібними навіть напередодні Нового року. З цієї причини в шапці знайшов щось, крім грошей. Були купони на проїзд у різних транспортних засобах – деякі вже використовували неодноразово і, очевидно, студенти – календар, листівки, марки і навіть позначка: «Як гроші». Плюс петарда, використана гільза, жетон метро та ... кермо.

- Дякую, звичайно, - відзначив валютний торговець, - але мій капелюх для вас не відро для сміття!

Він вилив його вміст у відповідну скриньку. І все-таки йому пощастило. На виході з'явився той, хто його мало не шпурнув.

- Звір біжить до ловця, - прилип до нього Мертвець, - узяв його за руку і повів за ріг. – А ви багато купили?

– Ти що, охоронець?

- Ні, але в нього тут працює мій друг. І хочу подарувати йому подарунок на Новий рік. Ти їм станеш, якщо не скинеш обіцяну сотню зелені за вигідною для мене ціною.

Валюта озвучила суму вдвічі меншу, ніж зазвичай.

– Які? Так, це пограбування серед білого дня! - Здивувався відвідувач.

- Зрозумів. Тоді КПЗ на Новий рік стане вашим тимчасовим притулком! Це буде подарунок дружині та дітям!

- Не треба!

- Тоді жени бакси, і все, що натирав, граббер!

- Сам такий!

- Ні, чувак. Я чесний злодій!

- Ти зломщик! Колись я відплачу вам тим же!

- Я вже боюся. Гроші на діжку!

На цьому вони погодились і після цього розлучилися, як кораблі у морі. З обміном валюти далеко ходити не довелося. Поруч був відділ Кралі, а сама вона була на своєму робочому місці.

"Поверни тумбочку", - вказала вона Дохломе.

Він повернув їй не лише її, а й обіцяну стодоларову купюру плюс здачу.

- Не зрозуміла! Скільки сьогодні у вас долара?

– Сьогодні у мене низька ставка, бо на об'єкті я одна, і сама знаю, скільки грошей.

- Ну гаразд, Мертве!

- Я, коли люди-і-і...

Вони негайно оточили його.

- Я сьогодні у відпустці – не працюю!

До відвідувачів це не дійшло. Вони почали чіплятися до торговця валютою, розмахуючи великими банкнотами в іноземній валюті, пропонуючи їм себе за такою ціною, що він мало не вив.

- Фільм жахів! А навіщо мені це все-о-о… – Дохли забився в істериці.

"Сьогодні явно не твій день", - посміхнулася Крала.

- Гаразд, зі мною – з людьми! Я втрачаю свою майстерність та колишню хватку! Тоді вони почнуть мене уникати! Може, ти знову зможеш допомогти, га? Хіба вашим дівчаткам не потрібна валюта?

– Ні. На свята все вже витрачено.

Люди зчинили шум, зчинили шум і побігли в обмінний пункт. Там у той самий момент, як і завжди, виросла велика черга. Але... якщо раніше всі хотіли купувати валюту, тепер позбавтеся її.

Касирка приймала стільки клієнтів, скільки в неї було грошей, але натовп не зменшувався, а, навпаки, зростав, як і невдоволення відвідувачів.

На касира «обмінника» посипалися образи. Вона не змогла їх зняти та зачинила вікно. Тоді люди загриміли на будку, в якій вона була.

Крізь рев натовпу її голос дійшов до продавщиць у сусідньому відділі:

- Викличте охорону, перш ніж я натисніть кнопку екстреного виклику поліції!

Продавщиць не випустили. Люди у черзі перекрили їм вихід.

- Чи не приймаєте валюту самі? Ми згодні придбати у вас товар за вигідним для всіх тарифом!

- Ні... - продавщиці відмовляли не стільки їм, скільки собі в задоволенні, адже вони самі іноді потребували такого придбання. Але вони самі гроші не мали.

- І все гарно! Саме через нього немає валютних торговців! Він усіх улаштував! - прошепотіли вони.

Отже, вперше в країні під час кризи в одній торговій установі циркулювало стільки валюти, що ніхто не міг її продати, а до цього всі переважно купували все на корені.

Сергій підійшов до галасу.

"Ой, вони просто згадали про тебе добрим словом", - кричали продавщиці.

Він переїхав до їхнього відділу, і люди розійшлися.

- Що ви кричали, дівчата?

– Це не ми, а касир в «обміннику». Люди не випускають її звідти.

- Чому?

- Вона відмовляється брати нашу валюту! Він каже, що гроші скінчилися!

- Це правда? - спитав Сергій, дивлячись у вікно, що відкрилося перед ним.

- Мені треба терміново вийти та подзвонити.

– Де?

- В банк. Може ми зможемо вирішити проблему. Хоча я не певен.

– Замах – це не катування, – сказав Сергій. І я помилявся.

Люди не хотіли відпускати її, думаючи: вона, таким чином, намагається втекти від них.

"Пора дзвонити в поліцію", - підказали продавчині.

- Так. В ВБЕЗ до «друзів», - підіграв Сергій.

Люди одразу зрозуміли, куди він їде, що у такому разі їх можуть затримати за несанкціонований продаж валюти в обхід обмінного пункту, тоді вони можуть не лише втратити гроші, а й провести новорічну ніч у КПЗ.

Натовп почав швидко рідшати. Трюк Сергія пройшов на ура.

Слава богу, – зітхнула касирка. - Якийсь дурдом, не день! Вперше у моїй практиці у мене таке, що валюти навалені, а у населення купувати нема чого! Коли банк дізнається: візьмуть голову, що гроші не було доставлено вчасно. Спали спекулянти чи ті самі! Знаєш, красеньку?

- Уявлення не маю, про що ви кажете.

- Так. І раніше до мене зверталася директорка, а вчора – до вас.

- І що? Для роботи!

- Я сумніваюся!

- Не соромтесь! Краще скажи спасибі. Якщо я правильно зрозумів: касир має право закрити касу під час здачі виручки та бігти додому готуватися до Нового року.

«Дякую», - вразила касир Сергія поцілунком у щоку.

- У красеня дає... - одразу його підробили продавщиці. - Йому нікого і нічого не соромно. Навіть Наталя не боїться. Але буде сюрприз для неї, а згодом і для нього!

Вона не прийшла вчасно і сама перебралася до Сергія. Він з'явився перед нею, поклавши руку на щоку.

- Тобі знову боляче? – Наталя помітила, що його рука була на іншій щоці – не з порізом.

«Майже», – він поспішно змахнув помаду, – «не повністю.

Обличчя Наталії почервоніло.

– Ну, ти й півень… – різко обернулася вона.

– Тож допоможіть людям після цього, – здогадався Сергій: Новий рік зіпсований. - Ні! Цього не буде!

Він з'явився за нею у відділенні.

- Стривай, Наталю! Почекайте хвилину! Ви всі неправильно зрозуміли!

– Які? Знову ж таки! - Поспішила Валентина. - Що в тебе є, га?

Її виявилося небагато. Ані Сергій, ані Наталя на неї не відреагували.

- Та скільки можна сваритися, як маленькі діти через дрібниці?! - вона наполягла на проясненні ситуації.

– Зрештою… – не втримався Сергій. - Хто кого має ревнувати! Тому що я звикла думати: чоловік – це жінка! А тут все навпаки! І не винен за те, що заслужив поцілунок! Адже колектив суто жіночий! Я не можу носити паранджу! Це буде виглядати надто безглуздо і недоречно!

- Тоді одягни новорічну маску - тигра, - здогадалася Валентина, не втримавшись від коментарів.

- Чергова пропозиція від ОМОНу з прорізом для ока та рота! Не роби з мене прокаженого!

- Він має рацію, Наталю, - підтримав Валентину Сергій. - Особисто я йому вірю.

- Тоді порада та любов!

- Справді, люблю, - сказав друг, що Наталя закохана. - А кому сказати, красеньку?

- Хотілося б, але щоб вона сама це зробила. Я більше не знаю, що й думати!

- Заспокойся хоч ти! Скоро Наталя охолоне, потім говоритиме, як усі нормальні люди.

– Ми нормальні?

- Точно! А що я? Коли закохані завжди божевільні! Я пам'ятаю себе! Так, я досі можу дати вам фору.

- Ага?!

- Ну так! Я досі дівчина будь що! Я можу не лише за себе постояти, а й там, де мені треба лежати.

- Ой, Валю! Одним словом – чоботи!

- Я б не сказав, Наталко! Тепер це велике питання! .. Ну де ця Свєтка? - Згадала про неї Валентина. - Адже всі знають: де закінчується свято, там починається ворожнеча! Обіцяла нам «столик», порося, але сама вона ще не з'явилася...

- І ось я, - раптом з'явилася вона.

- Де був ти, обскупаний птах?

- Що тобі не сподобалася моя хімічна завивка?

- Я обійдуся без перукаря, курча! Де всі ...

– Які?

- Обіцяно вами! І ось у нас є такі речі, що сьогодні без півлітра не розібратися і з однією пляшкою не обійтися!

- Ой! І я взяв одну!

- Не сумнівалася, Світко!

– Купили другу?

- І я не самотній. Правильно, Наталя?

- Нап'ємося?

– Які? Не сміши мене! Ще мало! Сьогодні з нами охоронець! Ви не заперечуєте, красеньку? - І, не чекаючи відповіді з його боку, Валентина вставила: - Прийде сьогодні випити, інакше нас живими не випустять! Піти з роботи ми точно не дамо! Але сьогодні можна, як і все… шампанське! ..

- А я взяла вино, - засмутилася Світлана.

- Сподіваюся, не магазин?

– А що це було?

- Нема в чому, а максимально можливою мірою! Тут...

- Тоді прийду трохи згодом, - сказав Сергій, нахиляючись до виходу з відділення. – Коли все готове до столу.

- Тримай, Світко! – Валентина сказала, що може не повернутися, образилась на Наталю.

Сама вона не вірила, що таке можливе.

- Куди ти прямуєш? - Свєтка стояла перед ним, ледве доходячи до зростання грудей. І вона чинила опір своїм рукам, поклавши їх Сергію на живіт. - У вас там є дошка чи бронежилет?

- черевні м'язи.

- Щоправда! І у мого є кукурудза, це мамона!

- Буває, але далеко не всі йдуть.

- А скажи чому, Світко, - до них підскочила Валентина.

- Добре?..

- Гну! Тому що у вас є чоловік – рахіт!

- Ні, він російський!

- Ой, пташка! Сама колись дивилася в дзеркало темноволоса?

– Значить, Наталя – фарбована блондинка, а сама Валка! А ТАКОЖ...

– Ні, це мій природний колір волосся, – підтвердив Сергій. - Я по блондинку! Також можу запропонувати волосся на огляд.

- Зачекайте, щоб їх розірвати. У вас ще буде час, щоб облисіти. Свого часу вони допоможуть… – відреагувала Свєтка.

– Хто?

- Дружина. Тож не поспішайте одружуватися!

- Слухай, вихухоль, - налетіла Валентина на друга. - Подумай, що робиш!

– Які?

- Іди краще на галявину в будці! В живих! І тоді робочий час скінчиться! Де ми тоді сядемо? Адже вас у гості не запросять?

- І себе?

– На Новий рік у мене інші плани!

- Тоді що скаже Наталя?

- Вона зайнята сьогодні і не лише.

– Як?

- Скоріше ким, - підморгнула Сергію Валентина.

- Не зрозуміла!

- Не всім дається, Світко! Марш з очей геть! І поки не з'являйся...

– Які?

- Тобі відомо!

- Збирається.

– Ти? Коли черепаха йде швидше і рухається в пустельній місцевості без води.

Валентина все правильно розрахувала. Наталі довелося не тільки відкрити для Свєтки примірювальну, а й впустити її, а потім відпустити через тісноту, хоча вона пропонувала допомогу.

- Краще займіться справою – люди у відділі.

- Ой! Хто б міг про це говорити, тільки не ти, бомже!

- А чим ви незадоволені, Наталю? Що я вирішив годувати тебе добротою душі?

"Побачимо, що ви привезли", - відповіла Валентина, не дозволяючи Сергію покинути відділ. - А потім ніхто не хоче нічого їсти!

- Безкоштовно і відбілювач, сир піде, - люб'язно відповіла Світлана.

- Не зрівняйте нас самі! Ми різні!

- Ну так! І працюємо в одному відділі.

- Тому що закони фізики не можна зневажати, - замовив Сергій. - Протилежності характеризуються тяжінням за принципом магніту – плюс та мінус.

- Ось що жінки тягнуться до чоловіків!

- Ні, вони самі прилипають до нас, - видавила Наталя.

– Стояти! – Валентина ледве стримала порив Сергія. - Ти чоловік чи що? Якщо так – ні кроку назад! Тільки вперед!

- За принципом татар?

- На що це схоже?

- Вони там, де повертають, туди й уперед!

- Ні, ми росіяни! Стоїмо до кінця!

– Які?

– Перемога!

– Ну, ну… – Наталя знову підробила їх обох.

- Ой, дівчинко! А що ти хочеш, га?

- Наречений, але такий, що... Ух ти...

- Дурень!

- Дякую за «комплімент», друже.

- Будь ласка. Заслужено!

- Як це? – Наталя вирішила піти сама.

Що ти збираєшся з собою робити? – кричала Валентина. - Світло! Допомога-II ...

– Які? - вона виглянула з будки.

- Мені!

– Я не собака!

- Ти гірший! Вовчиця!

Валентина залишилася сама біля входу, пропустивши одразу обох.

- Де всі?

- Ти в мене питаєш?

- Хто ще? Ти лишився з ними, а не я!

- Ти вмієш рухатись швидше?

- У чому сенс?

- Ну так! Я забув, що ви живете з нами безпринципно.

- Так, для мене це не має значення.

- Стіл готовий?

- Майже...

- Майже - не в рахунок!

- Тоді так! У мене все є, а у вас – якщо ви прокинетеся, що поставити на стіл – я не знаю!

- У такому разі йдіть за Наталею, а я...

- Для гарного чоловіка?

- Ні, спочатку я залишуся тут, а потім подивимося… за обставинами.

- А що вони з нами у майбутньому?

- Одним словом – жах! У нас була бійка на рівному місці та ще вранці! І вони начебто помирилися, як знову та сама історія.

- Який цікавий? Ти розкажеш?

- Після...

– Які?

- Коли все залагоджено за столом.

- Прямо перед ними – свідки?

- Ні, подумай, що кажеш!

- Та це не я! Сам...

- Всі! Не бентежіть мене і не витрачайте час даремно! Час їх примирити! Я сам піду за Наталею!

- І я! Що я маю робити?

– Робота!

- То я на лікарняному?

- Буде, якщо скажеш ще одне слово впоперек!

- Тож робіть людям добро після всього цього! - Світлана залишилася у відділенні одна.

Народ пішов – збили...