Муки любви

18

- З новим роком! З новим щастям! .. - увірвався Дід Мороз. А через якийсь час додав: - А де...

- Хто? - розгубилася Наталя, не розраховуючи на такий сюрприз із витівкою. - А чи онука Снігуронька?

- Ні, де ця дурниця, знає лише вона. Чи цікаві мені господарі та їхня дитина? Про ...

– Здали нам квартиру на новий рік, – здогадався Сергій.

- Зрозумів. Тоді тримай… – Дід Мороз сунув йому в руки подарунок. - Ти можеш їм сказати чи робити, як хочеш! І я... пішов...

Дід Мороз невдало зробив крок назад, далася взнаки «робота». Він ходив дуже багатьма квартирами і ледве тримався на ногах.

- Жах, - схопилася за голову Наталя.

Сергій схилився над Дідом Морозом.

- Дихає. Просто п'яний як лорд.

- А що нам тепер робити... з ним? – Наталя зовсім розгубилася.

- Врятуйте людину, інакше деякі дітки не побачать цього огламону під новорічною пальмою. Тобто новорічна ялинка. Хоча це залежить від того, хто і що поставив удома, як ми в гостях.

- У тому й річ, що вдома немає, і начебто свята як такого не вийде - його продовження.

- Що, Наталю? Не сміши мене! Дід Мороз не береться до уваги! За визначенням у такому стані він не зайвий третій!

– Так… – видав він. - Адже за російською традицією завжди заведено думати на трьох...

І він знову замовк.

Сергій мимоволі посміхнувся.

- А тобі все одно смішно?! – обурилася Наталя.

- Що трапилося із цим? Хіба тобі не весело? Чому ти повісив носа?

- Ви все ще пропонуєте затягнути його до нашої квартири?

Сергій так і вчинив. Він узяв Діда Мороза за ноги і спиною увійшов до квартири, не помітивши, як трохи пізніше з ліфта з'явилася Снігуронька.

Вона стояла в будці рачки і вдарилася головою об стіну, протилежну виходу, і перед її обличчям було дзеркало до підлоги. Тому вона бачила все, що відбувалося за її спиною. Заблукав від крику.

- Поверни мені! - вона мала на увазі Діда Мороза. - Стоп! Куди-а-а...

Снігуронька сильно вдарилася головою в дзеркало і розтяглася на підлозі. Кабінка для її тіла була вузькою, а ноги стирчали назовні. Двері намагалися зачинити не раз. Хтось наполегливо викликав ліфт, але з вини Снігуроньки він залишився на місці.

Так тривало досить довго, поки люди не натрапили на це.

"Ой, дивися, кого я знайшла", - пролунав дзвінкий голос дитини.

- Дівчина... - видав батько з голеною головою.

- Снігуронька, - поправила дружина.

- Угу, п'яний дурень.

- Тату, а де її дідусь? - Запитав малюк.

– Хто? Що за сволота?

– Це Фрост.

- О так, - схаменувся скінхед і вдарив збоку тіло Снігуроньки, що лежить на підлозі. - Гей, покидьку! Я з тобою розмовляю! Де цей, як він... як сніговик тільки в шубі та з червоним носом, як морквина! Ік-я ...

Снігуронька відповіла йому таким самим звуком і відірвала обличчя від підлоги.

- Де я? - Видавила вона чоловічим голосом.

- Тату, дивися, - приголомшив малюк. - А у Снігуроньки є вуса!

- Пед-Ік... - видав скінхед.

- Хто, любий? - Розгубилася дружина. – Які?

– Блакитний… – батько сімейства скривився від огиди і, схопивши сина в «оберемок» з дружиною, підійшов до сходів.

Тим часом «Снігуронька» якимось чином змінила становище власного тіла та опинилася на спині. Ще було дзеркало на стелі ліфта, і коли вона побачила власне відображення, одразу протверезіла.

– А де… – метнулася вона по кабіні ліфта. - І хто я...

Вона згадала, що до початку роботи вона була Дідом Морозом і тут раптом сталася така несподівана метаморфоза.

- Йо-оо...

Вона або вона вискочила з ліфта і рушила до дверей, де точно пам'ятала: вони тягли партнера, який, скоріше, був партнером.

Не марнували часу і місцеві «господарі». Сергій почав доглядати за Дідом Морозом, намагаючись привести його до тями. Він ляснув його по щоках.

– І зробіть йому штучне дихання рот у рот… – Наталя образилася на нього за зіпсований Новий рік.

- Що ж, потерпи трохи, люба, і обіцяю тобі продовження казкової ночі.

- Я вже бачу одну із її героїнь на нашому поверсі, а ти мене більше не хвилюєш!

- Ось я передам це тіло, тоді я подбаю про тебе - твого!

– Я бачу, що чекати не скоро, – горіла зсередини Наталя. Її обпалила пристрасть через почуття кохання.

Сергій теж, але він був людиною, яка намагається виявити холоднокровність у цій незвичайній ситуації. Я захопився. І раптом я зрозумів: щось не так із Дідом Морозом, як і з ним. Та й із Наталею майже істерики не було.

Тільки Сергій розстебнув шубу Діда Мороза, і звідти з'явилися груди чималого розміру. Вони належали жінці.

- Трансвестит?!

– Баба… – запевнила Наталя, знімаючи капелюх.

І помітили скуйовджені кучері.

– А от і сюрприз у новорічну ніч зі стриптизом від Кралі та її родини… – сказав Сергій. - Вони явно перестаралися!

Наталя спала з лиця. Сергій зрозумів: дві жінки в ніч кохання – до катастрофи. Він швидко накинув шубу на дівчинку Мороза і ходив по квартирі в пошуках аптечки.

«Придивися за нею», - попросив він Наталю. - Якщо, звичайно, ви не захочете якнайшвидше позбутися її!

"Тоді її простіше виставити назад за двері", - відреагувала вона.

- А ви "добрий". Я подумав: запропонувати вікно як вихід.

Прецедент, здавалося, вичерпано, коли хтось постукав у двері з іншого боку.

- Здається, Снігуркін, сніговик зійшов, - зрозумів Сергій.

Наталя перед ним зреагувала на звук, опинившись у коридорі, і притулилася до вічка.

- Ой!

Сергій угадав.

- А хто там? він запитав.

- Це...

– Які? Про кого ти говориш, га?

- Про Снігуроньку з вусами, - очі Наталі розширилися.

– Тоді їй треба здати дівчину Мороза, – запропонував Сергій вихід із незавидної ситуації.

- Ні! Тепер це в жодному разі неможливо!

- Чому?

«Інакше погрому не уникнути! Що ж, ніч була визначною! Так я зустріну Новий рік уперше. У цьому щось буде. Хочеться вірити: цей цирк закінчився першого дня цього року.

Снігуронька вирувала, вирувала і замовкла.

- Втомлений? – зацікавився Сергій.

- Ага, прибито, - Наталя знайшла те чи інше під дверима на підлозі. - Дай дівчині Мороза!

Сергій пішов за нею в хол, а потім з'явився на плечі в коридорі.

Наталії не було. А двері у двір були відчинені навстіж, а в коридорі нікого не було.

Сергій опустив дівчину на підлогу в коридорі і рушив до виходу, несподівано натрапивши на Наталю на сходовому майданчику біля ліфта.

- Так... - відреагувала вона на нього.

- Що трапилося? Боїшся чого? Чи ця блакитна людина? - Запитав її Сергій, обіймаючи її.

У відповідь реакція Наталі виявилася неоднозначною. Вона засміялася, тож Сергій не втримався. Її сміх був заразливим.

- А що ж трапилося? - Його охопила цікавість.

- Снігуронька, ця вусата і волохата дурниця, втекла від мене. Я намагалася наздогнати це диво у спідниці на кривих кудлатих ніжках, та де завгодно. Спринтер виявився таким, не розумію який.

- Так, щось буде далі, - зітхнув Сергій. - Ніч сюрпризів!

– Угу… – підтвердила Наталя. - А де Дідусь Мороз?

- Ще наш гість... залишився у коридорі...

- Один ?!

- І що?

– Ідіот… – Наталя нахилилася вперед, і… Сергій наздогнав її біля зачинених зсередини дверей.

– Цей удар і… – вони знову засміялися. – Тепер треба зустрічати Новий рік на килимку. Хіба це не рік собаки?

«Я не знаю, що тобі сказати», - назвала квартиру Наталя, намагаючись у такий простий спосіб дотягнутися до самосвідомості гостя. І цей час не було витрачено дарма.

Прийшовши до тями, вона зачинила двері з автоматичним замком, вийшла в хол. І, на свій подив, я знайшов стіл без господарів.

- Ой ... - вона сіла на диван. - Де я?

Вона побачила на собі одяг Діда Мороза, що для нього було незвично, хоча роботу розпочала новорічну ніч у костюмі Снігуроньки.

- Ось де дурень!

Відкривши шубу, вона не знайшла бюстгальтера, а потім зазирнула у штани та з полегшенням видихнула. Інша частина спідньої білизни була на місці.

– Фу! Ну що ж, ти пожартував, дівчинко! - вона видавала себе в умі. І насамперед я потягнувся за напоями – алкоголем. Вона дуже хотіла пити. З ними вона намагалася вгамувати спрагу.

Як тільки вона відпила пляшку шампанського, вона непритомна впала на спинку дивана, прослизнула під стіл і звалилася на підлогу. Отже, наступні дзвінки у двері були на світ. До речі, вони промайнули на пальмі замість ялинки, промовисто характеризуючи нестандартну ситуацію.

- А що нам тепер робити, Сергію?

- Дай розібратися, Наталю! Так складно щось одразу придумати. Може, сусідам зателефонувати?

- Як ви вважаєте, будуть?

- Принаймні спробуємо. Спроба – це не катування.

– З тобою… – Наталя не змогла стримати дурну усмішку. "Я навіть не знаю що сказати!"

А сусіди їм не сказали. Їх просто не було вдома, оскільки вони були сім'єю скінхедів.

- Пощастило!

- Ага, як і потопельник, - підтвердив Сергій, реагуючи на зауваження Наталії на його адресу. - Спеціально, і ви не уявляєте. І якщо ви скажете комусь завтра, хоч сьогодні на роботі, вони не повірять.

- Знаючи вас, - продовжила Наталя, - і на що ви здатні - вони повірять не в це, а в те, що додадуть від себе, відпускаючи плітки.

- На роботу, кажете? У тому вигляді, як ми були під дверима? В цьому щось є. Ти морж?

- Сама печатка! Чому ви вийшли з квартири без ключа?!

- А сама, притулившись до вусатої Снігуроньки? – люб'язно відповів Сергій Наталі. - А хто після цього з нас двох дурень?

Вона не відповіла.

- Відкривайся, зараза! - Наталя почала ляскати каблуком по дверях.

- Ви намагаєтесь відкрити його на підлозі? Це не варіант! – сказав Сергій.

- А що ви пропонуєте натомість? Увійти із боку вікна?

- Чудова ідея...

- Ні, - рушила Наталя слідом за Сергієм.

Він глянув у вікно на вхід.

- Заспокойся, любий. Не панікуйте! Я не схильний до суїциду і не божевільний! Нема за що чіплятися при всьому бажанні.

Наталя заспокоїлася.

- Вибачте за образливі слова на вашу адресу. Не хотів! Чесно! З дурнем ляпнув! Я замерз ...

– Не ти, а я, коли впускаю дівчину Мороза, – поцілував Наталю Сергій.

Вона на мить впала духом, саме стільки тривав поцілунок, який виявився черговим. І Сергій знову завмер біля дверей, намагаючись «умовити» дівчину Мороза. Він говорив з нею такі теплі та ніжні слова, час від часу поглядаючи на Наталю, що вона ревнувала його до неї. І майже все зіпсував своєю дурістю. Страждає ревнощами.

- Я сказав це за тебе, люба, - Сергій схопив її та поцілував.

Цього разу поцілунок із обіймом затягнувся у часі.

-Ти не розумієш? І чому ти так мене заздриш, тим більше, що я намагаюся не давати приводу?!

- Тому що чоловік цього навіть не помічає – усі тонкощі – як ми, жінки!

- Розуміти. Зіпсоване свято – найголовніше у році.

– І, чесно кажучи, мені з тобою добре навіть тут…

- На килимку при вході у чужу квартиру?

За дверима пролунав гуркіт.

- Якби тільки дівчинка Мороз не влаштувала нам там п'яну бійку з погромом, - відреагувала Наталя, розриваючи ніжні обійми із Сергієм. І вона зателефонувала, не відпускаючи кнопки дверного дзвінка.

- А-а-а... - пролунав крик у виконанні непроханого гостя. Вона виявила, що впустила на підлогу пляшку шампанського, а потім заткнула вуха руками, не в силах вимкнути сирену, що й стало дзвінком Наталії.

Дівчина Мороз стала на дві ноги. Їй не вистачило третьої точки опори для орієнтації у просторі, і вона побачила дивне та незрозуміле явище, не встигнувши осмислити явище, що сталося поряд з нею. Підлога з килимом, що раніше знаходилася в горизонтальному положенні, різко піднялася вертикально і зачепила дівчину Фроста прямо в обличчя.

- Далі дзвонити не треба, - здогадався Сергій, що було далі на орендованій квартирі.

Тіло гостя поховали. Вона опинилася на підлозі з розкритими обіймами у довгому поцілунку пристрасті.

Вони загострювалися, і основні учасники подій навіть не підозрювали про це.

- Ну гаразд, - сказала Наталя. - Нехай буде так! Мене особисто більше не турбує. Головне, що ти, моя єдина, зі мною.

Сергій не встиг прийти до тями. Наталя порушила його, і вона раптом зрозуміла: вона дуже перестаралася.

- Потерпи! Колись, і я певен: ближче до ранку гість відіспиться, тоді в нас усе налагодиться. А тепер вистачить і...

Сергій закрив їй рота своїм. Сама Наталя не витримала і зірвала із Сергія краватку, а потім почала розстібати йому сорочку. Вона прийшла до тями, коли її руки були на поясі.

- Ой! Ні! Що я ... - вона почервоніла. І вона знову натиснула кнопку дзвінка, змусивши його занадто нервувати.

Сергій нічим не поступався їй, мало відрізнявся у діях. Якщо те, що було доступне їм обом раніше – спальня – бентежило їх, то через недоступність та неможливість провокувало їх.

Дівчина Мороз крізь затуманену свідомість чула якісь далекі звуки, не могла на них відреагувати за всього свого бажання. Тіло їй не слухалося, як і основна кінцівка – мова. Таким чином, слова замінили думки і здебільшого ні про що. Поки вона почувала себе добре, і довго так не могло тривати. Новий рік закінчився, настав ранок. Люди почали стікатися додому. Всім хотілося одного й того самого - продовжити бенкет лежачи в теплі, а не на морозі на снігу. Це дівчина Фрост усвідомила найперше.

На знімальному майданчику з'явився бритоголовий хлопець із дружиною та сином.

- Тату, подивися, - промовив син. - А чому ці без макіяжу та одягу?

– Хто? - "сусідів" впритул не помітив, дружина вже вела його додому.

- Дід Мороз і Снігуронька.

– Тому що я не він, – сказав Сергій.

– А взагалі я дурень… по життю, – усміхнулася Наталя.

– А я… – продовжила дружина «нової російської», запрошуючи «сусідів» у гості. Ті, хто сидить за столом, розповіли їй свою новорічну історію.

- Твоя проблема – не проблема! Ми маємо запасний ключ.

- Щоправда? А де він? - зраділи «сусіди», не вірячи власному щастю.

- Але він зламаний...

– Як? Чому?

- Тому що я розповідала вам про мого чоловіка. У моєму минулому він був «ведмежатником».

– Хто? Мисливець на ведмедя? – Наталя не повірила. І вона вчинила правильно.

- Грабіжник, - пояснив Сергій.

- Злодій чи що?

– Було… – попередив сусід. - Він відмовився від мене з цією справою. А зараз займається бізнесом.

– Перепродаж, – вставив Сергій.

- Але не крадене, а куплене.

- З грошима мафії, що те саме.

- Хочеш сваритися?

– Ні. Допоможіть, га? - Втрутилася Наталя.

- Гаразд, - сусід все без зайвих слів зрозумів. - Нехай буде так.

Вона штовхнула чоловіка в живіт.

- Вставай, пуф. Є нагода! Нам треба працювати – згадувати минулі часи.

- Зв'язав, муфіке...

- Прийде розв'язати.

- Тоді налий!

- Нічого з того не вийде. Що ж, я кажу: вийшов із ладу ключ.

– Мамо, а мама… – потягнув син. - Можу я?

- Що, ховраху?

- Грати із сусідським замком?

- Які?!

- Я можу. Тато мене навчив...

– Які?

- Показали, як відчиняти замки. Я можу! І щось є!

Син показав комплект відмичок.

– Звідки ви їх взяли?

– Папа подарував на Новий рік.

- Що за сволота!

- Хто він, мамо?

- Я маю на увазі – гід. З літерою «а» у цьому слові замість «і»!

"Я нічого йому не скажу, якщо ти дозволиш мені пограти з сусідськими дверима".

- Та хай дитина повеселиться. Ніхто не впізнає, – хитро підморгнув Сергій. - Від нього, як вода зі спини качки, якщо що...

- Які?!

- Роки – взагалі нічого. Ви все ще ходите до саду?

- Ні, я немаленький!

- Скільки тобі років, малюку? - Поспішила Наталя.

- Стільки, - дитина викинула складку.

- Чотири роки.

- Один палець, який подекуди перебуває, до уваги не брався, - мати відреагувала на жарт сина, яким вони з батьком усіх розводили.

– Де?

- На носі!

- Добре, що не в іншому місці, а внизу, - роздивився їхню витівку Сергій, не ставши в Наталії пояснювати. - Ризикнути?

- А потім! Інакше мені не наллють «лимонад» із дорослої пляшки, – натякнув на шампанське маля.

– Коли встигли попити? - Здивувалася мати.

- Коли він відкрив свій перший замок, тато пригостив мене ласощами.

- Що ж, на нього чекає сюрприз! Пора мені поговорити з ним віч-на-віч про твоє виховання, нащадок!

- Заспокойтеся, батьки! Випадок відкриття дверей не терпить суєти.

Малюк одягнув рукавички на руки, як навчав батько, і з «інструментом» став біля сусідських дверей, попередньо оглянувши замок.

- У принципі все зрозуміло...

- Які?! - дорослі скоса подивилися на нього.

- Замок на дверях служить більше захистом від протягів, ніж злодіїв.

- Звідки в тебе такі слова, ховраху? Від твого батька? – мама стиснула кулаки.

- Заткнися, жінка! І подивіться, коли чоловік працює!

- Про це поговоримо пізніше, вершнику, і без свідків!

Син не відреагував на загрозу з боку матері.

- Що буде зі мною, якщо я відчиню двері?

Його питання стосувалося «сусідів».

- Цукерки в нагороду відірвуться? - Видавила Наталя.

– А фрукт? – додав Сергій.

- Хочу Діда Мороза та Снігуроньку...

- Ми не обіцяємо і те, й інше, але є хтось...

– Хто?

– Буде сюрприз.

Малюк радісно розкрив замок відмичкою і пішов геть від дверей.

- Чи не спрацювало? - запитально видали одразу всі дорослі.

- Усі топові, предки.

- А чи не чувак?

- Тисни двері.

Сергій натиснув на ручку. Двері не рухалися.

- Не зрозумів?! - здивувався малюк. - Адже було характерне клацання, двері відчинилися!

– Зрозумів… – здогадався Сергій і зробив ще одне зусилля.

Двері зачинилися. Завадило тіло в коридорі на підлозі.

- Діду Морозу... - зрадів малюк, прослизнувши в щілину, і нахилився над тілом. – Де борода?

– Ще не виросла. Це зовсім юний Дід Мороз, – протиснулася Наталя, потім мама малечі.

- І він не зовсім дід, але...

- Так, вона дівчина – Мороз.

– Круто… – продався син. І він торкнувся тіла, що було неможливо.

З'явився Сергій. Він знову посадив дівчину Мороза на диван.

- А груди у неї справжні? - Зацікавився малюк. - Не як у моєї мами з силікону?

- Ходімо додому... - вона образилася на нього.

- Тільки з дівчиною Морозом! - захникав примхливий пацан.

- Ти допоможеш?

– Після того, що ви для нас зробили – жодних проблем, – запевнив Сергій. - Тільки умова: не позбавляти Фроста зайвого одягу!

– Я цього не допущу! - Сказав сусід. - Ви можете покластися на мене!

- Я тобі вірю, - вставила Наталя, бажаючи позбутися «суперниці» і, нарешті, зустріти Новий рік, як і належить.

Жінки без зайвих слів зрозуміли одна одну, виявивши солідарність. Так тіло дівчинки Мороза перекочувало до сусідів, а гостям у орендованій квартирі здалося: всі лиха позаду. Вони зітхнули з полегшенням і засміялися, але перш ніж вони встигли прийти до тями і обійняти один одного в холі, не кажучи вже про спальню, вони знову були стурбовані.

- Ну а хто там ще? – обурилася Наталя.

- Дитяча іграшка зіпсувалася, - пожартував Сергій, нахиляючись до дверей.

Ніхто не думав, що буде далі. Сергія та Наталя чекав сюрприз, коли двері відчинилися. До квартири увірвалися люди - патрульна поліція та ще одна вусата Снігуронька.

- Де Дід Мороз? - Запитали вони Сергія, упираючись обличчям у підлогу.

- Більше схоже на дівчину?

– Так… – «Снігуронька» люто притулилася до холу і натрапила там на Наталю.

– Не вона, – синім голосом відреагував «гість». І отримала відсіч від "господині".

Потім Наталя вискочила у коридор і напала на поліцію. Один із співробітників ППС схопив службову зброю.

- Будь ласка, без феєрверків! Новий рік уже настав! - Партнер попередив про наслідки. - Де тіло Фроста?

- У сусідів. І з нею все гаразд, - запевнив Сергій. - Ми зробили його малу щасливою. Тож він не зробить їй нічого поганого.

- З ким?

– З дівчиною Морозом.

- Вона дівчинка, а не дідусь?!

– Ви придивіться до «Снігуроньки», – Наталя вказала на вуса.

- А ми вважаємо, що з нею все не так!

- Одне слово – міліціонери...

- Але але але! Ми на чергуванні! А за образу можемо...

– Я пропоную світ, – натякнув Сергій столу.

– Легко… – вони пішли туди, переступивши через неї.

- А що з Морозом? - Прилетіла слідом за «Снігуронькою».

- Розберися з нею сам, сніговик. Інакше ви обидва проведете з нами і ні дня, ні ночі тут і там, – нагадали поліцейські КПЗ.

Панікер мовчав. «Господарі» та його запросили до столу. А коли гуляння закінчилося, непрохані гості рушили до сусідів і теж без запрошення, влаштувавши сюрприз.

Був крик.

– Нам теж треба туди поїхати, – пояснив Сергій Наталі, що сусіди можуть неправильно оцінити візит своїх «гостей».

- Точно... - одразу кинулися туди. - Заспокойтесь, сусіди. Вони за дівчиною Фрост.

Син опустив руки, як і його батько, а мати перестала плакати і засміялася.

– До столу… – запропонувала вона після.

– Легко… – важко здалися міліціонери. Але вони заступилися за честь мундира. І хто кого збив: казкових персонажів міліціонерів чи їх самих було складно впізнати, але щоб «Снігуронька» їх більше не турбувала, одягли на неї наручники, йдучи на вечірку до місцевого ГВВС у м. КПЗ.

– От і все… – Наталя та Сергій переглянулися. І вони попросили вибачення за чергове вторгнення сусідів.

- Нічого нічого! З тобою не нудно, – запевнила господиня. - Повертайся, я буду тільки радий.

– А ми… – чоловік отримав від неї удар у живіт.

- Чекаємо на Різдво, - проводжав малюк «сусідів».

Сергій запропонував Наталі вимкнути дзвінок, щоб ніхто до них не чіплявся.

- А двері забетонувати, щоби не чути ударів? - Вона відреагувала щодо ситуації.

Їхню увагу привернули настінні годинники в коридорі.

- Вже шість?! .. - не повірили гості, не помітивши, як минула ніч "кохання", і так і не дісталися до ліжка.

- Виходить, попереду ще цілий рік, - запевнила Наталя Сергій. - Що ти робиш сьогодні ввечері, га?

І, не чекаючи відповіді, додала:

- Ходімо до мене? Там нас ніхто не потурбує!

Сергій усміхнувся, схвалюючи пропозицію Наталії. І обидва не втрималися поцілунків.

- Час... - вони схаменулися слідом за ним, мріючи про вихідний день, щоб він збігся з їхнім робочим графіком.

- Все, час забиратися...

- Хіба ми не збираємося прибирати зі столу? – Сергій вказав на те, що вони залишили позаду – інших гостей в особі міліцейського вбрання ППС та дівчину Мороза з усато-волосатою Снігуронькою.

– Не встигнемо, – зазначила Наталя.

- Ще варто спробувати.

- Тоді при збиранні столу обійдемося без ніжностей!

- Як скажеш любий.

Сергію було цікаво подивитися, що це за коханка від Наталії, а та сама у відповідь, що за помічниця від нього.

- Беремо скатертина з різних боків і ...

– Не… – здогадалася Наталя. - Досить сюрпризів. Якщо посуд не розбити, то скатертина забруднимо, потім мити не будемо - ніколи!

- Повірте мені. Діємо! - наполягав Сергій, стягуючи скатертину зі столу, бо посуд був порожній, а де-не-де навіть вилизав до блиску. Непрохані гості спробували.

Зі скатертиною в руках вони опинилися на кухні.

- Лежимо на підлогу, - сказав Сергій.

А після того, як Наталя увімкнула воду, він склав їй купу посуду біля раковини, а сам пішов у ванну мити скатертину.

Наталя цікавилася діями Сергія, але від посуду відірватися не могла, бо він знову опинився поряд із нею.

- Що все? Так швидко?

- І що? Тип-топ – і готово!

- Точно, а чим не ляп?

- А ми, не дивлячись, помахаємо? – припустив Сергій.

Наталя без тіні сумніву погодилася та пішла у ванну. Вона була недовго, а коли вона з'явилася, купа брудного посуду значно зменшилася в розмірах.

- Де всі? – видала вона.

- Що саме? - відреагував Сергій, посміюючись з неї.

- Скатертина та посуд? Тільки не кажіть: бий. Звуку розбитого скла не було чути. Ви ж не викинули його у вікно?

– Ні, технології у нас працюють. Ви не помітили?

Сергій вказав на пральну машину.

- Де скатертина?

– Замочив. І зауважте: у хорошому розумінні! Інша річ, що ви не помітили безшумну роботу пральної машини.

- Ой! І я одразу відчув, що щось не так.

- Все добре, Наталю, - підморгнув Сергій. - Встигнемо не тільки вибратися, а й ...

- Я пішла одягатися, - відсахнулася Наталя.

- Не зрозумів?!

– Не всім дано. Тоді буде сюрприз!

- Ну не підведи, любий! Позбавтеся мук любові! Усього один поцілунок!

Пральна машина запищала.

- Працюй, хлопче, - посміхнулася Наталя і вийшла в коридор, де й затрималася.

Сергію вдалося вимити посуд на кухні та поставити на свої місця, потім піти у ванну та віджати скатертину, а Наталя продовжувала одягатися. Як з'ясувалося: прикрашання. Вона причесалася і пофарбувала волосся.

– Ух ти… – спіймав її Сергій на своєму улюбленому занятті. - Бойове забарвлення, яке вам потрібне! Чи справді йдете на стежку війни?

- Майже! Сьогодні я хочу повністю обеззброїти когось своїми «чарами», а потім упіймати їх.

- А потім?

– Спочатку заманювати у пастку, а потім катувати… довго та вперто! Як це?

Сергій кивнув у бік спальні.

- Я правий?

- Більше нічого не скажу!

- Я пам'ятаю. Буде сюрприз.

- Бідолашний... - Наталя, як завжди, помахала йому гребінцем, а потім вимагала повернутися.

– Тільки за поцілунок у нагороду.

- Ціна завищена та непомірно висока.

- Тоді я розчешу, а ти...

- Ой, ти... - Наталя кинулася до Сергія, якого він домагався від неї, уклавши його в міцні обійми кохання, від яких їй не вдалося вирватися.

- Ну що ти робиш, Сергію? Запізнимося... - зніяковіла Наталя, показавши себе у всій красі, а не партнера.

Годинник пробив половину восьмої.

– Ой… – Наталя схаменулась і вилетіла з мереж кохання, раніше розставлених Сергієм.

– Давай візьмемо таксі. Навіщо даремно хвилюватися?

- Не буде працювати.

"Думаєш, грошей недостатньо?"

- Таксистів знайти навряд чи вдасться. Вони теж люди, і ніщо людське їм не чуже.

- Я якось навіть не подумав про це, - метушився Сергій під стать Наталі.

Вони ще раз оглянули квартиру, заглянули в окремі кімнати, і знову обидва завмерли довше, ніж звичайно, біля дверей спальні. Мовчки зрозуміли один одного і відсахнулися, повернувшись у коридор.

Наталя подивилася в дзеркало і, крім власного відображення, помітила ще дещо – Сергій послав йому поцілунок її губами, а він… висунув язик.

Настала бавовна Наталії на його адресу на звороті, потім сміх і ... удар вхідними дверима, який виявився не таким сильним, але провісником трагічних подій у майбутньому. Дзеркало на стіні дзвеніло, і пролунав тріск скла. Він урвався. І за мить вона розвалилася на підлогу.