Зелений колір неба

7

  Курорт

  Свіжий вечір, огорнув мене атмосферою свободи та спокою. Страх відпустив. 'Відпустив назавжди', - твердила я, у глибині душі зовсім не впевнена в цьому. Весь час здавалося, що пан Вільсон дивиться мені в спину, і я постаралася втекти від цього відчуття в суспільстві прибулих у місто.

   Пасажири, що жваво снували по вокзалу, не дратували мене, в їхній шумній тісній компанії, що штовхалася, що віддавала потім і какофонією всіляких запахів, я почувала себе набагато спокійніше, ніж у просторому купе всього з одним попутником.

  Далі довелося їхати автобусом, який спеціально приходив точно після прибуття поїзда, тому запізнитися я не боялася. Мій неприємний супутник - англієць, схоже, добирався до місця призначення іншим транспортом. Крадькома розглядаючи у світлі тьмяного підсвічування людей, що заповнювали салон, я його, дякувати богу, не побачила і всю дорогу успішно запевняла себе в тому, що місце, обране мною, звичайно, невелике, але ймовірність там зустріти цього типу приблизно одна на тисячу. 'Ну що ж, з такими шансами можна спокійно повернутися до нормального відпочинку', - заспокоїлася я, підперши рукою голову і намагаючись хоч щось розгледіти за вікнами.

  У маленькому затишному містечку я виявилася лише глибокого вечора. Курорт розташувався в улоговині, затиснутий сніговими вершинами, але зараз я не змогла його розглянути, гірська ніч спустилася дуже швидко. Сезон тут тривав з грудня до кінця квітня, тому в жовтні туристи рідко балували милий куточок відвідуваннями. Цього я і потребувала - спокій, комфорт і тепла сонячна осінь в обрамленні мальовничої зими. Можливо, навіть вирішу вчиться кататися на лижах, хоча тут і без цього вистачить занять.

  Розмістилася я в номері на останньому поверсі гарненького будиночка - готелю з похилим трикутним дахом, який мене цілком задовольнив. Номер оформлений у класичному стилі. Спальня в бежевих тонах з вікнами, що виходили до гор, задрапіровані важкими шторами. У центі кімнати було велике ліжко, з боків, яким стояли антикварні торшери, праворуч платтяна шафа і широка тумбочка під великим дзеркалом, що займало протилежну від вікна частину стіни. Простора вітальня в зеленій колірній гамі з вкрапленням сріблястого красувалася величезним вікном, яке замінювало всю північну стіну. "Напевно, вранці звідси приголомшливий вигляд", - подумала я і присіла в м'яке крісло біля скляного столика. Інтер'єр доповнювала ваза із жовтими тюльпанами, і я із задоволенням вдихнула тонкий аромат. Запізно згадавши, що мусить подзвонити бабусі, вихопила з сумки телефон і блискавично набрала знайомий номер.

  - Арино, як тобі не соромно, ну не можна ж змушувати мене так хвилюватися, - почувся після третього гудку нервово-стривожений бабусь голос. Довелося протягом двадцяти хвилин вислуховувати промову з правильно розставленими інтонаціями і паузами. Бабуся чудово володіла ораторським мистецтвом.

  Єдиний мій живий родич - Антоніна Павлівна, яка в такому далекому минулому викладала в університеті математичний аналіз. Майже тридцять років втовкмачування в незаймані голови студентів азів точних наук, залишили незабутній відбиток на характері цієї суворої та харизматичної жінки, у тому числі на витончених способах впливу на єдину недбайливу онучку, тобто на мене. Зараз вона розгорнулася по повній, погрожуючи швидким серцевим нападом, намагаючись розжалобити просторими промовами про тугу за своєю кров'ю і розчулюючи спогадами про те, якою дивною дитиною я колись була.

  'Бабуля могла б грати в театрі', - хмурячись, думала я, розсіяно блукаючи по кімнатах з трубкою в руках, розкладаючи речі і слухаючи наполовину. Її репертуар не змінювався роками, тому я особливо не вдумувалась, а просто чекала, коли схлине словесний потік. Вона мене дуже любила, і деякі зовсім ніжні риси характеру я успадкувала саме від неї.

  - Ба, ми ж домовлялися, що я зателефоную, коли остаточно дістануся до місця, - вклинилася я, нарешті, в збуджену тираду, поки вона кілька секунд переводила подих.

  - Я все чудово пам'ятаю, але це ж не заважає сіпатися за тебе. У тебе там все гаразд? Ти нормально харчуєшся? - посипалися стандартні питання.

  - Так, так, п'ять разів на день маленькими порціями, - видала я заздалегідь заготовлену відповідь. Іноді брехня на благо, інакше є ризик до завтрашнього ранку бачити бабусю на порозі номера з термосом теплої домашньої їжі. "Мабуть, вона зі своїм сталевим загартованим характером, могла б по прямій дістатися до мене через гори, ігноруючи і потяги і літаки", - розмірковувала я, відкриваючи кран у ванній і рясно поливаючи піною, що починала набиратися воду.

  Коли вона трохи втихомирилася, я, розповіла їй про всі вже бачені краси, запевнила у своїй розсудливості і пообіцяла регулярно дзвонити. Кинула на ліжко телефон і пірнула в гарячу пінисту запашну апельсиновою олією воду.

  Настав самий підходящий момент для обмірковування лякаючих подій цього довгого дня, але думати не хотілося, думки відрізнялися безладом, тільки холодні, що притягують як під гіпнозом і одночасно відштовхують як хльостка ляпас, очі дражливо чітко маячили перед внутрішнім поглядом. Я зустрічала в житті людей, до яких відчувала щирість симпатію з першого погляду, багато людей, яких терпіти не могла, траплялися і викликають пекучу огиду, що нагадували блювотний порошок, ніколи я не відрізнялася особливим людинолюбством, але тут ховалося щось інше, що- то стороннє та незрозуміле. Я дуже шкодувала, що не можу ні з ким поділитись усіма своїми дивними підозрами. Може все ж таки розповісти Алісці, але навіть якщо вона і сприйме нормально, то сумніваюся, що зможе знайти раціональне зерно у всьому цьому, так само як і я. Засинала, то нічого й не вирішивши.

  Після мого триденного перебування в цьому мальовничому куточку навколишній світ, що раптово збожеволів, знову набув звичної нормальності. Блідість обличчя прикрасив легкий рум'янець, а тіло, що відпочило, із задоволенням дихало свіжим альпійським повітрям. Хоча курорт вважався гірськолижним, у мене і без зайвих пристроїв була маса приємних занять. Прокидаючись під ніжним промінням блискучого на крижаних шапках гір сонця, я насолоджувалася різноманітністю 'шведського столу' і вирушала на піші прогулянки околицями з маленькими групами різномастих туристів у супроводі гіда, проводила годинник у термальних комплексах. Приємне проведення часу насичував і заповнював дні до відмови. Природа цих місць не припиняла радувати мене м'яким кліматом, великою кількістю рослинності і чудовим поєднанням тихої і прекрасної осені в місті та його околицях і дзвінкої зимової тиші снігових вершин, що обіймали місто.

  Я розслабилася і про все забула, крім ширяючих у крові бульбашок, які часом наполегливо давали себе знати, ще більше посилюючи благодушний стан, і, як не дивно, сприяли повному розчиненню в атмосфері цього прекрасного краю. Поступово я звикла до них, ніби їх завжди відчувала. Чому це відчуття виникало і куди пропадало, я, як і раніше, не знала. А якось, слідуючи однією з численних піших трас, я раптом відчула, що вони так переповнюють моє тіло, що ще трохи, і піднімуся в повітря, а, може, сама стану повітрям, переродившись повністю в ці божевільні, лоскочуть щастям бульбашки. Хотілося сміятися, адже вони – це я, а я – це вони. Намагатися знайти пояснення більше не виникало бажання. Я була щаслива, а це найголовніше. Дні пролітали як яскраві сонячні кролики, що проникали крізь вікно в мій затишний номер.

  Після обіду четвертого дня я, одягнена в теплі штани, куртку, рукавички та в'язану шапочку, увійшла до зали льодового комплексу у супроводі випадково зустрінутого нещодавно російського, який відпочивав тут із сім'єю, але при цьому активно намагався зав'язати зі мною вульгарний курортний роман. Іноді мене просто вражала невгамовна винахідливість, з якою вже другий день поспіль вислизав від дружини і розшукував мене в найрізноманітніших місцях. Сьогодні він упіймав мене ковзани, що беруть у прокаті, і ув'язався слідом на штучну критию ковзанку. Чоловік зовсім не заважав мені і був цілком приємним у спілкуванні та культурним, я не обтяжувалась його суспільством, але весь час шкодувала бідну жінку, якій не пощастило зв'язати життя з спритним російським.

  'Мда ... ось і виходь заміж, а через пару років, якщо не раніше, милий почне ігнорувати і бігати від тебе до молодших і красивіших, причому навіть якщо ти супер модель зі світовим ім'ям, завжди може знайтися молодша і красивіша' , - думала я, зашнуровуючи ковзани. Хоча чому так одразу і бідна, побіжного погляду на дружину вистачило, щоб зрозуміти, що, незважаючи на вік, вона чудово виглядає і одягається, схоже, у найдорожчих магазинах. Деякі з її шмоток навіть викликали в мені короткочасну заздрість, що тут приховувати, я все-таки справжнє істота жіночої статі. Такі я навіть зараз, коли мій добробут набув стійкості, не могла собі дозволити. 'Але я можу дозволити собі з'їздити на швейцарський курорт, не маючи поряд кобелюючого і, до того ж, давно остогидлого чоловіка', - тут же знайшлося стервозна втіха.