Простір та час, кохання та Всесвіт (Збірка розповідей)

Ганна 4 Ігри долі

4 Ігри долі

4.1

Артур Чорний та Ганна увійшли до храму.

Там було все підготовлено до коронації. Люди чекали, коли подружжя зайде до зали коронації.

Ганна зупинилась. Вона побачила примар, які до неї звернулися:

“- Ганно, - почула жінка в своїй голові, - твій чоловік вбивця, згадай це…. згадай. Пройди лабіринт - і ти все згадаєш.”

-                     Ганно! Ти куди! - Крикнув Артур Ганні, яка втікала від нього та бігла до зали, де були лабіринт та шахи. - Схопить її!

-                     Я хочу лише згадати… - Прошепотіла Ганна та зникла в залі з лабіринтом та шахами.

-                     За нею! - Скомандував Артур та побіг слідом до цієї зали.

Ганна вже увійшла в лабіринт. Нічого зробити вже не можна було.

-                     Стій, Артуре, якщо ти не зможеш його пройти, ти загубиш сам себе. - Промовила Ганна ніби через кілька туманних призм, які вже відділяли її від інших присутніх в цій залі.

-                     Я кохаю тебе, Ганно! Я хочу піти за тобою. - Відповів Артур.

-                     Стій, будь ласка. Підожди мене. Я повернусь. - Сказавши це, Ганна пішла далі, зникаючи ще більше з очей глядачів. Ніби полупрозорий різнокольоровий вогонь поглинав Ганну все глибше та глибше.

А потім Ганна повністю зникла, загубилась в нашаруваннях безкінечного простору.

Через дві години Ганна повернулась.

Артур на неї чекав, але не очікував саме в цю мить раптову появу Ганни.

-                     Я тебе люблю, Артуре, дуже. Але я тобі ніколи не пробачу вбивства своїх батьків. - Зі сльозами на очах промовила Ганна та побігла до шахів, стрибаючи на їх територію.

Зробивши кілька кроків, вона так же зникла в просторових шарах, але на цей раз не повернулась. Принаймні, того дня.

4.2

Ганна опинилась серед якогось сміття, в якому копошились люди.

Вони поглянули на неї, оцінили її та повернулись до своєї справи. Хтось буркнув:

-                     Новенька.

Ганна пішла, куди дивились її очі. Кругом було сміття, люди, які рилися в смітті, та мертві, які валялися в цьому смітті.

Багато часу пройшло, але Ганна так і не змогла найти кінця цьому сміттю.

-                     Я хочу їсти. - Прошепотіла вона.

-                     Так знайди роботу. - Хтось відповів на її шепіт.

Ганна обернулася та побачила чоловіка, який весь час йшов за нею, але вона цього не помічала.

-                     Де її знайти? Як? - Спитала Ганна.

-                     Звернись до того чоловіка. Він буде тобі платити. - Відповів той самий чоловік, який перший до неї звернувся. - Я Майк. Я тут працюю.

Ганна тільки зараз побачила, що він в лахмітті, в дранті як і всі інші.

-                     Я - Ганна, я… лише всього Ганна.

-                     Пішли, лише всього Ганно, я тебе відведу до роботодавця. - Запропонував Майк.

-                     Дякую. - Вимовила Ганна.

-                     Ти в такій гарній сукні. Ти сама така гарна. - Промовив Майк.

-                     Це не моє. Мені дали на час поносити. Я це повинна повернути.

-                     Сумніваюся, що ти зможеш це повернути в такому стані, в якому взяла. Як ти тут опинилася?

-                     Я програла в шахи. - Побачивши здивування в очах Майка, добавила. - Це священні шахи. Якщо програєш, тебе направляють кудись, де потрібно чомусь навчитись, або, де я знайду свою долю. Скоріше, мене направили сюди для навчання.

-                     Я теж тут вчуся. - Відповів Майк.

-                     Як?

-                     Я бачу, як живуть люди в самій околиці моєї галактики, та вчусь їхньому життю, щоб потім приймати вірні рішення. А вони - допоможуть змінити усе це. - Майк показав на навколишній світ широким жестом руки. - Я під прикриття. Все, що я тобі зараз сказав, не знає ніхто з мешканців цієї планети. Про себе я тобі більше нічого не скажу. Поки що. І прошу, мою таємницю теж нікому не розповідай. Я тобі буду допомагати. Без моєї допомоги ти тут не виживеш. Я це бачу. Я багато років прожив тут. Я зразу можу сказати, пристосується якась людина до цього життя чи ні. Ти без мене пропадеш.

-                     А може ні? - Гордо запитала Ганна.

-                     Хочеш ти цього чи ні, але я буду поруч і в будь яку мить прийду тобі на допомогу. На всяк випадок, візьми це кільце. Коли тобі буде щось загрожувати, доторкнись до нього. Якщо не зможеш торкнутись до кільця, поклич мене через нього, - і я прийду, де б я не був.

-                     Добре. Спасибі. - Ганна одягла кільце на палець, яке зникло, залишивши ледь помітний малюнок на шкірі.

-                     Ми вже прийшли. Майже. Звернись до того чоловіка. Просто скажи “мені потрібна робота” - і він її дасть. Погодься на будь яку зарплатню. На цій планеті це єдина робота, яку він дасть, для таких, як ти, як вони, як 99% населення цієї планети.

-                     А як планета називається? В якій я галактиці?

-                     Галактика Мара. Планета Кузо. На ній Мурська Федерація галактик випробувала свою біозброю. Кожного року вмирало багато населення. Не хвилюйся, ти не підчепиш вірус: на нього захворіли в момент скидання цих бомб, заразитися від хворих не вдасться, вірус поїдає своїх носіїв, але не передається іншим. Це зроблено для того, щоб вбити усіх тих, то був на момент атаки на планеті, але не заразити тих, хто прибуде захоплювати цю територію.

-                     Це Артур Чорний таке зробив?

-                     Так. Так ти знаєш про нього? Ти знаєш його… - Здивувався Майк. - Так ти? Ти схожа на… Ганну… Ту Ганну. Імператрицю галактики Сержа та на дружину Артура Чорного. Я бачив ваше весілля. Воно досі транслірується по всьому Всесвіту та тільки-но доходить до меж деяких найвіддаленіших галактик. Ганно! Нікому не говори, що ти… Забудь своє ім’я. Ти… Марія. Ні. Так звали твою матір. Пішли до мене. Я тобі дам інший одяг. А цей я сам знищу. Придумай собі інше ім’я. Я допомогу тобі вибратись звідси. Але тобі прийдеться деякий час відчути себе самою низькою мерзотою у всьому Всесвіті. Але це ненадовго. Я тобі це обіцяю. А спочатку переодягнешся у мене і я тебе пригощу смачною їжею. Встигнеш піти на роботу. Тримай мій плащ.

4.3

Ганна провела ніч у Майка в його оселі. Це була напівзруйнована хатинка, яка знаходилась біля сміття. В цій оселі було одне ліжко, яке Майк віддав Ганні, а сам спав на полу.

-                     Настю, тобі вже час на роботу. І мені теж. Настю. Ганно! Прокинься. Вставай. Звикни ж до свого нового імені. - Промовив Майк.

-                     Доброго ранку. Я зараз.

-                     Все. На мене чекають. Я пішов. Сніданок на столі. Тобі треба знайти роботу, бо інакше до мене буде забагато запитань. За мною прибудуть через місяць. Приблизно. Ти повинна жити, як всі тут. Робити те, що роблять інші. Бо інакше у тебе будуть неприємності, у мене також. Через місяць я заберу тебе звідси. Думаю, місяця тобі буде достатньо, щоб чомусь навчитися, чого хотіли там твої Священні шахи. Тобі тут не місце. Ти тут загинеш. А я вже скучив по дому. Я не збираюся залишатися на цій планеті ще на кілька років. Я їду, тому ти теж поїдеш. Зі мною. А поки живи у мене. Бо тобі більше нікуди йти.

-                     Спасибі, Майк. - Сказала Ганна. - Не треба спати більше на полу. Я мало займаю місця. Я знаю, ти мене не скривдиш, я посунуся, - і ми усі помістимося.

-                     У мене давно не було жінки. Мені важко знаходитись біля тебе, такої гарної, молодої, не ураженої місцевим вірусом. Я боюсь, що можу собі дозволити зайве, а потім не зупинюсь. - Сказав Майк.

-                     А мені нічого втрачати. Я все вже втратила. Якщо ти мене обнімеш, я тільки буду вдячна за це. Я вже відчуваю себе скривдженою, зрадженою, обманутою долею, своїм чоловіком, який вбив моїх батьків та одружився зі мною заради влади, відчуваю зрадженою усім світом. Я хочу відчути тепло когось, а тим паче того, хто хоче мене захистити та впустив в свій дім, поділився своєю їжею, віддав своє ліжко, одяг та підтримав мене в чужому мені світі.

Майк обняв Ганну та поцілував її.

-                     Я піду. Ввечері побачимось. Ось тобі копія ключів. Я зробив це, коли ти спала. Я буду чекати на зустріч з тобою.

-                     Я теж. - Відповіла Ганна.

-                     Не забувай, ти Настя.

-                     Так, я - Настя. Тепер я - Настя.

-                     До зустрічі, Настю!

-                     До зустрічі, Майк!

5 Знайти його

5.1

-                     Як твій перший робочий день? - Спитав Майк, готовлячи якусь страву.

-                     Нормально. - Відповіла Ганна та прийнялась йому допомагати. - Чим тобі допомогти?

-                     Помий оці овочі, будь ласка. Якщо хочеш якось цікаво провести час, у мене є декілька книжок. І мій планшет. Таємний - я їм користуюсь тоді, коли ніхто цього не бачить. Він заряджається від зоряної енергії, отже я його заряджаю рано вранці дома, під дахом, щоб сусіди не помітили, а приймає він сигнал зі супутників, які використовують для себе правителі цієї планети. Вони знають, хто я, тому дали мені дозвіл на мережу, але вони не можуть мене захистити від мене самого і моїх прагнень знань, як живуть інші.

-                     Чому ти не спитав у мене, яка в мене робота?

-                     Бо я ж тобі сказав, що тут одна робота для всіх 99% населення. Я знаю, чим ти займаєшся.

-                     А може, ні?

-                     Ти прибираєш сміття та трупи померлих. -  Впевнено заявив Майк. - Цим займаються всі звичайні люди, хто не належить до правлячої родини та її оточення.

-                     Так. Я цим займалася першу половину робочого часу. Але іншу половину я провела за іншою роботою. - Переможно проголосила Ганна.

-                     Якою?

-                     Я навчаю дітей роботодавця граматиці, математики та іноземній мові.

-                     Як тобі так пощастило?

-                     До мене підійшла дівчинка, яка спитала в мене, як правильно сказати якесь слово. Я відповіла. Це почув роботодавець - та вияснилося, що це його дитина. Він, роботодавець, до речі, його всі називають Містером Сміття, хоча його справжнє ім’я Дік Гоб, пообіцяв мені новий одяг та запропонував жити у нього.

-                     Ти погодилась?

-                     Так. - Відповіла Ганна.

Майк сумно опустив очі та відвернувся, ніби подивитись у вікно.

-                     Я погодилась на нову роботу, кращий одяг, але відмовилась жити у нього.

-                     Я такий радий, що ти залишишся зі мною. Дякую тобі. - Майк взяв Ганну за руки. - Що ти будеш? Чай, каву?

-                     Чай. І тебе.

-                     Після їжі чи зараз?

-                     Зараз.

Майк вимкнув усі прибори та обійняв Ганну.

-                     Ти хочеш помститися чоловіку? - Спитав Майк.

-                     Ні. Нікому я не хочу мститися. Я не хочу більше його знати. Я його взагалі ніколи не знала. Все було обманом. Я хочу стерти його зі своєї пам’яті та свого серця. Ти мені в цьому допоможеш. Моє кохання до нього згасає. Але повністю зникне з твоєю допомогою. Я хочу здобути волю. Я вільна. Я вільна в своїх діях. Я вільна в виборі чоловіка. Бо моє весілля було під дією препарату. Я все згадала. Мені стерли пам’ять, але Храм Віщунів повернув мені мою пам’ять. Я зараз дуже хочу відчути тепло справжнього чоловіка. І мені байдуже на наслідки. Я дуже хочу тебе. Бо інакше я розплачуся через усе, що зі мною трапилося. Я хочу заспокоїтись. А заспокоїтись мені допоможуть лише сильні обійми та глибокі почуття, які я можу випустити та показати комусь. Я хочу відчути любов. Я хочу відчути любов до себе. Бути коханою.

-                     Все. Все… я теж дуже хочу тебе. Не плач, я не відмовляюсь, не треба мене вблагати, я лише не хотів тебе скривдити, не хотів використати ситуацію, в якій ти опинилась. Яка ти гарна. Ти ще краще, коли плачеш. Не ридай.

Майк поцілував Ганну. А потім вони пристрасно почали займатися коханням.

Насолодившись та заспокоївшись, Ганна заснула спокійним сном, не відпускаючи Майка зі своїх обіймів.

-                     Я тебе ніколи не залишу. Ти тепер моя. - Прошепотів Майк. - Мені ніколи ні з ким не було так добре. Я тобі допоможу повернутися додому. Обіцяю.

Майк акуратно вивільнився з міцних сонних обіймів та пішов приймати душ.

5.2

-                     Злізай звідти, Діано! Це не смішно! Це небезпечно! Ця велика гора сміття може почати сповзати під твоїм тяжінням! Злізай! - Кричала Ганна дівчинці.

-                     Я на самій вершині! Я вище всіх! - Об’явила дівчинка. - Я трохи тут побуду і злізу.

-                     Зараз давай, інакше я покличу твого батька.

-                     Ладно. Злізаю. Ай! Я не можу, Тут надто високо. Я боюсь.

-                     Я тебе зніму. - Промовила Ганна.

Жінка полізла вгору, схопила дівчинку - і в цю мить сміття почало сповзати під її ногами. Ганна з Діаною в руках впала на сміття, яке продовжувало сповзати. Почувся більш гучний шерех, ніж Ганна чула під собою, - сусідні гори сміття, які розміщувалися вище по ландшафту, сповзали, об’єднувалися в одне ціле та прямували в саме в тому напрямку, де була Ганна з Діаною.

Ганна, тримаючи Діану одною рукою, а іншою намагаючись встати, пробувала переміститися в сторону, відповзти від напрямку сміттєвої лавини. Але лавина наздогнала їх - Ганна злетіла високо в небо, обнімаючи Діану обома руками. За спиною Ганни виднілися майже прозорі енергетичні крила: два великих крила повільно рухалися вверх-вниз, тримаючи їх власницю на одній висоті.

Лавина сповзала далеко вниз, поглинаючи тих, хто опинився на їх шляху.

Ганна побачила далеко від себе Майка, на якого йшла лавина із сміття.

Жінка поставила Діану біля Містера Сміття та полетіла за лавиною. В останню мить вона схопила Майка та піднялася в небо.

-                     Ну ти даєш! Що це з тобою? - Спитав він.

-                     В мені ДНК мого тотема, це першій мій самостійний політ без мого тотема. - Відповіла Ганна. - Ось я і навчилась літати самостійно. Тобто. Своїми крилами.

В Ганну та Майка полетіло каміння - це люди з поверхні, хто залишився в живих, жбурляв в них камінням. Але каміння не долітало.

-                     Це Демон! - Хтось крикнув.

-                     Вона відьма! - Почулось з іншого боку.

-                     Вона врятувала мою доньку! - Крикнув батько Діани. - Зупиніться! Вона врятувала й Майка.

-                     Це через неї стався зсув сміття! - Доносилося з натовпу.

-                     Ні! - Крикнув хтось із натовпу. - Я давно попереджав уряд нашої планети, що станеться лихо, я просив їх, що треба дати нам інше місце для сміття, а це закрити, бо це звалище переповнене.

-                     Це через неї. Вона з’явилась - і трапилось лихо!

-                     Я втомилася. Я більше не можу тримати нас в повітрі. - Сказала Ганна та почала приземлення.

Коли Ганна опинилась на поверхні, хтось поцілив камінням в її голову - і Ганна впала в обійми Майка, який зреагував швидко та миттєво зловив її. Енергетичні крила зникли.

-                     Ганно! Прийди в себе! - Крикнув Майк. - Досить кидати каміння! Я вам наказую: ПРИПИНІТЬ!

-                     Да хто ти такий?

-                     Я - син імператорів галактики Мара.

-                     Докажи!

Майк показав внутрішню сторону руки до ліктя, де було полупрозоре татуювання, з якого з’явився прозорий енергетичний екран на 2 метри заввишки, метр шириною, такий тонкий, тонше паперового аркуша. На екрані попливли друковані слова, родові дерева, які озвучувалися голосом з цього екрана. Цей голос і розповів, що Майк - син імператорів галактики Мара, Андріана та Софії.

В цей час Ганна прийшла до тями, знаходячись на грудях Майка, який тримав її іншою вільною рукою. І бачила всю цю доповідь з прозорого екрана.

-                     У нас свій уряд - це імператори планети Кузо. Вони нами керують! - Крикнули з натовпу.

-                     Але вони підкоряються імператорам галактики! - Обурився Майк.

-                     Нехай приходять сюди - і керують. А поки ми живемо в цьому лайні, яке не можуть прибрати звідси наші імператори, а ваші - нічого при тому не роблять, нам насрати на ваші накази, містере Майк! Спалити відьму!

Розлючений натовп кинувся до Ганни.

-                     Краще допоможіть потерпілим! - Крикнув Майк.

Але натовп йшов на них.

Майк дістав якусь рукоятку, яка увімкнулася, ставши лазерним мечем, і почав захищати Ганну від натовпу.

-                     Ганно! Злети! - Наказав Майк.

-                     Я не можу, я втомилася. Я довго не протримаюся. - Відповіла Ганна.

Зробивши кілька рухів мечем, вбивши біля себе сміливців, Майк відступив, тримаючи за руку Ганну.

Натовп зупинився, дивлячись на померлих від меча Майка.

Майк схопив Ганну на руки та побіг з нею до своєї оселі.

Зачинивши двері, Майк підійшов до дзеркала, доторкнувся до нього та наказав Ганні:

-                     Проходь крізь дзеркало.

-                     Що???

В цей час хтось кинув щось у вікно. Ганна відвернулася подивитися, що саме, побачила палаюче сміття та зомліла.

На дворі натовп кричав:

-                     Спалити відьму!

Майк знов скомандував:

-                     Стрибай у дзеркало!

Ганна подивилась в дзеркало, але не побачила свого відображення, натомість поверхня дзеркала ніби пливла маленькими прозорими хвилями.

Майк схватив Ганну за руку та стрибнув у дзеркало, тягнучи її за собою.

5.3

Вони опинилися на полу космічного корабля.

-                     Що то було? магія? - Спитала Ганна.

-                     Ні. Маленька Чорна діра. То дзеркало - пристрій для створення маленьких Чорних дір. - Відповів Майк.

-                     Дякую тобі.

-                     Я не став звертатись до уряду планети по захист, бо вважаю, що вони віддали би нас натовпу, щоб розлючений натовп не пішов проти свого уряду.

-                     Проти тебе пішли. А ти з уряду галактики. - Зауважила Ганна.

-                     Проти місцевого уряду. Щоб не пішов натовп проти місцевого уряду. На тій планеті все набагато складніше, ніж я думав. Я сам винен. Я ж все бачив, їхнє страждання, але нічого не змінив. Бо я не знаю, як це змінити. Вони там всі приречені на смерть довгу та жорстоку. І я не можу їм допомогти.

-                     Ти мені допоміг. Ти мене врятував. Спасибі. - Ганна сказала та поцілувала Майка.

-                     Ти теж мене врятувала від сміття. Ти врятувала мене від смерті під сміттям. - Майк обняв Ганну.

Вони залишилися так лежати змучені, знесилені, не змозі встати, поки до них не підійшли якісь люди.

-                     Це моя команда. - Пояснив Майк. - Ганно, ми летимо додому. Мій дім - твій дім. Оформлюй розлучення, хоч зараз на цьому кораблі. Через обман свого чоловіка ти розлучення отримаєш вмить. І виходь за мене. Ти згодна?

-                     Так, я згодна.

-                     Я тебе кохаю, Ганно!

-                     Я тебе кохаю, Майк.

Наступного дня Ганна розлучилася з Артуром Чорним, а через хвилину одружилася з Майком.

-                     Я тебе знайшла. - Прошептала Ганна на вухо Майку після весілля. - Я знайшла свою долю - це ти. Мене кинули в саме сміття, щоб я там знайшла свого чоловіка та свою долю. Я тебе кохаю.

-                     Я тебе кохаю. Тепер треба подумати, як тобі повернути твою галактику. До речі. Всі сім галактик. Я сьогодні дізнався, коли цікавився твоєю історією, вивчав з самого ранку новини, знайшов інформацію, що твій колишній чоловік вбив усіх імператорів та їх родичів з Об’єднання семи дружніх галактик. – Ганну трохи по шатнуло, вона широко розплющила очі та помотала головою, ніби кажучи «ні». – Так. Вбив всіх імператорів, крім тебе. Вбивав десь під прикриттям, десь відкрито атакуючи їхні космічні кораблі та навіть планети, на яких вони перебували на той час. Він це зробив, коли тебе вважали мертвою. Артур Чорний з тобою одружився, бо ти тоді вже на момент свого першого весілля була спадкоємицею семи престолів з Об’єднання семи дружніх галактик. Нічого за весь час не змінилося, крім того, що в Об’єднанні семи дружніх галактик керують тимчасові уряди. Артур Чорний одружився на тобі, вам залишалося лише коронуватися в кожній з цих семи галактик, - і він став би законним імператором ще й Об’єднання семи дружніх галактик. Ганно! Ти - пряма спадкоємиця семи престолів. Зараз Артур Чорний веде війну з вашим об’єднанням галактик, бо він втратив свій шанс отримати з твоєю допомогою Об’єднання семи дружніх галактик. Ганно! Це твої сім галактик! Об’єднання семи дружніх галактик  - твоє по праву твого народження та твого генетичного матеріалу. Час повертати своє. І я тобі допоможу. Я зберу найміцнішу армію, ти організуєш своїх підданих з Об’єднання семи дружніх галактик  - ми прогонимо разом Мурську Федерацію галактик назавжди. Створимо в Об’єднанні семи дружніх галактик найпотужніший захист та швидку систему сповіщення та реагування при потраплянні чужого космічного корабля в простір об’єднання. Як в моїй галактиці. В галактиці Мара найпотужніша система сповіщення та реагування на чужинця. Така буде й в твоєму об’єднанні. Ми тепер разом. Галактика Мара та Об’єднання семи дружніх галактик тепер єдине ціле завдяки нашому союзу. Галактика Мара – найпотужніша, у нас найкраща армія та найновітніші технології. Після того нападу Мурської Федерації галактик на планету Кузо ми багато чого змінили в воєнній справі. Нажаль, не вдалося нічого покращити на Кузо. Але всі інші напади на інші планети було попереджено. А тепер наш простір повністю закритий: без нашого дозволу ніхто не може пересуватися в просторі галактики Мара.

Епілог

Ганна коронувалася в кожній з галактик Об’єднання семи дружніх галактик. Не втрачаючи часу потім Ганна з Майком відповіли потужним ударом на винищувачі Мурьскої Федерації галактик, одночасно створюючи найпотужніший захист та систему сповіщення в просторах Об’єднання семи дружніх галактик.

Вони могли (це в їх силах) знищити саму Мурську Федерацію галактик, але це порушує галактичний закон про порушення просторів самостійних незалежних галактик.

Ганна з Майком створили міцну імперію, найміцнішу у всьому Всесвіту, у всьому просторі, який тільки можна осягнути, і міцну родину, наповнену любов’ю та повагою до кожного.

Ганна народила дітей – спадкоємців Об’єднання восьми дружніх галактик.