Простір та час, кохання та Всесвіт (Збірка розповідей)

Зміст Hanna (Ганна або Ганна - цариця семи галактик Всесвіту Аврій). Мар’яна. Чужинці (Моє ім’я Уляна). Місто роботів (Зоряна). Моніка. Еріка. Еріка. Ніч перша. Еріка. Ніч друга. Еріка. Реальне життя. Відносна вічність. Тетяна та її перші пригоди по паралельних світах. Тетяна та її ранні подорожі по паралельних світах. Ярослава. Каштанчики. Богдана та її перші наукові подорожі. Богдана та її казка. Софія. Зоя та казки. Hanna Ганна (Ганна - цариця семи галактик Всесвіту Аврій) Вступ Інколи здається, що наші правила незмінні. Але це не так. Ми змінюємося - змінюються правила. Наша віра в правдивість новини залежить від наших переконань і від того, у що ми вірили взагалі, як почули цю “правду”, від того, у що хочемо вірити. Ми вважаємо друзями наших сусідів, історія з якими залита кров’ю. Бо зараз вони наші друзі. Буцімто. Ми забули ту історію, а коли її вивчаємо, списуємо все на минуле. Але наші “друзі”-сусіди не забули цю історію, бо вони живуть нею. І прагнуть продовжити боротьбу. Для них війна - основна ідея існування, головна мета життя. І роблять це не відкрито, а тоді, коли їх сусід слабкий. Коли під боком підлий, але сильний сусід, бажаючий володіти усім Всесвітом, а у нього на шляху чесна, але маленька перешкода, він готовий стерти її з лиця Всесвіту, але не відкрито, хитрістю, щоб не обурити інших сусідів, а потім також підло заволодіти й іншими сусідами, коли вони стануть слабкими. А для цього створюється терористична організація, яка заважає жити усім, лякає та порушує спокій цілих галактик. Організатори цього терору використовують цей вплив, щоб встановлювати диктатуру над своїми громадянами, які вірять, що саме їх уряд і саме їхня держава захистять їх від цього терору. Ганна народилась в сім’ї правителів галактики Сержа Всесвіту Аврій, який нараховує тисячу двісті галактик. І саме з історії життя Ганни починається ця історія, в якій буде спроба поганцями заполонити весь світ, а цій дівчинці прийдеться боротися з усією штучною ворожою системою. 1 Галактика Сержа 1.1 - Доню, у тебе добре виходить збирати цей прозорий конструктор. Що це? Замок? - Спитала жінка з рудим волоссям. Саме в цей час локон криваво-червоного кольору впав їй на обличчя. Тому жінка його прибрала, загорнувши волосся за вухо. - Мамо, чому ти мені ніколи не розповідаєш, хто я? - Спитала дівчинка. - Я тебе не розумію. Ти - наша донька. Майбутня цариця галактики Сержа. Що не так? - Ти же знаєш, про що я… У жителів цієї планети Жур червоне волосся. Воно відрізняється тільки відтінками. У татка червоне, у тебе червоне. Інший колір тільки у туристів та у мене. Чому у мене чорне волосся? Чому? - Ми вже обговорювали цю тему. Коли відбудеться твоє статеве дозрівання, десь років в одинадцять, ти про все дізнаєшся. - Мене називають Темною царицею. Прислуга про щось шепоче, коли вважає, що мене поруч немає. Але я підслуховую і мені неприємно те, що вони про мене говорять. - Треба їх вигнати, взяти інших. - Ні! Вони добре в нас працюють. Мамо, я не хочу дізнаватись про себе тоді, коли ви мені зразу знайдете чоловіка. Я хочу розібратися в собі. Я хочу знати, хто я. Мені це в край необхідно. Будь ласка. - Ні! - Мамо! А якщо з вами щось трапиться і я вже ніколи не дізнаюся? - Що?.. Що може трапитись? - Ти же знаєш, я бачу віщі сни. Мені наснилося, що вас більше не буде поруч мене. - Ні… такого не може бути. Ми ще не зостарілися. Принаймні я точно. Нам рано ще помирати. А наші лікарі не дозволять нам померти. В будь-якому випадку вони зроблять процедуру відтворення. І ми воскресімо. Зі своїми спогадами. Правителям не дозволяють помирати раніше їх старості. А ймовірність війни нульова. Ми живемо в мирі. Нікого не чіпаємо. Що з нами може трапитись? - Мамо, ну будь ласочка. Жінка стояла мовчки. - Мамо, ти же знаєш, що я можу телепатично переміщувати речі. А це притаманно лише мешканцям галактики Необі. Вони там взагалі нічого не мають, крім своїх думок. Їм не потрібна ні армія, ні потужна техніка. Лише думки. Хто я, мамо? - Ти - наша донька. Треба було перефарбовувати тобі волосся з самого народження. Але я так не хотіла. Це ж шкідливо для твоєї шкіри. - Мамо! - Ти - наша донька. - Ма... - Але у тебе є ще одна мати. Ганна, Ганночка, мої яйцеклітини дефектні. Зі спадковою хворобою мітохондрій. З моєї яйцеклітини прибрали ядерний матеріал і пересадили в здорову яйцеклітину донора (з якої було видалено її власний ядерний матеріал). Але це не все. Деякі відрізки ДНК були замінені на відрізки ДНК нашого тотема. Цього дракону, який в тебе між грудей. Ти зможеш, коли навчишся, літати і без свого тотема. Ти же знаєш, що цей зв’язок з власним тотемом працює лише на планеті Жур. А так ти зможеш, колись, коли навчишся, літати сама навіть за межами нашої планети. Раз я тобі почала розповідати таємниці, я тобі покажу дещо ще. Ти пам’ятаєш наше святе місце? - Храм віщунів? - Так. Ми тобі розповідали, що в цьому храмі ми з твоїм батьком одружилися. А потім нас коронували в Храмі віщунів, коли прийшов час стати правителями галактики Сержа. Але це не єдине, що можна робити там, в цьому храмі. Храм віщунів дає можливість згадати, якщо забув або щось трапилося з пам’яттю. А ще, там є священні шахи. Якщо виграєш, опинишся там, де хочеш. Ні (якщо програєш духам Храму віщунів), вони тебе закинуть кудись, де, на їх думку, тобі потрібно бути, щоб пройти через труднощі та навчитися чомусь важливому, або де ти знайдеш його, свою долю, людину, яка тобі буде вкрай необхідна для твого життя. Клич свого тотема. Полетимо до Храму віщунів. - У нас же є авіамашина і літак. - Доню, не псуй традиції. Полетімо так, як літали твої предки: на своїх тотемах. - Добре. Мамо, а хто вона? - Хто? - Ще одна моя мати. - Мешканка галактики Необі. Ти була права щодо цього. - Як її звуть. - Наомі. - Як це? - Бо її батьки назвали її ім’ям, схожим на ім’я галактики, якою вона колись повинна була керувати. Зараз вона - Цариця галактики Необі. Вона - наша союзниця. Ганна застила в думках. - Отже ти вже стільки знаєш, скажу тобі останнє… Ми хотіли об’єднатися не тільки співпрацею з нашими сусідами-союзниками. Але і кров’ю. Спільним нащадком. Хтось пророкував, а саме той дивний пророк Шалай, ти про нього чула, що якийсь сильний сусід буде завойовувати наші галактики, а в руках Цариці, народженої від представників семи об’єднаних галактик, буде спільне майбутнє цих галактик. Бо, якщо її не буде, той представниці зразу семи галактик, не буде і народів цих галактик разом з їх правителями, як і самих галактик, бо вони перетворяться на сировинний придаток для окупанта. Хочеш, віриш, хочеш - ні. Але ми шукали донора. Нам і запропонували слідувати тому пророцтву, а для цього свою ДНК дали ще п’ят представників п’яти інших галактик. Це були жінки, доньки правителів цих галактик. Різного віку. Хтось сам дав згоду, а за когось погодились батьки, бо в однорічному віці, в якому була на момент прийняття згоди та узгодження цього рішення донька правителя галактики Зіа Геодозія, таке вирішують батьки. Ганно, тепер ти знаєш. Ти - представниця семи галактик. Я не вірю пророцтву того чоловіка. Ніщо не збулося з того, що він напророкував. Взагалі, нічого. Але маємо такий результат. У тебе - сім матерів. В тобі - ДНК семи галактик та одного тотема нашої сім’ї. Будь що буде. Але, якщо дійсно щось трапиться, то тоді ти - повинна будеш втрутитися. Бо ти, Ганно, - спадкоємиця зразу семи престолів, ти - принцеса семи галактик. Якщо пророцтво здійсниться - ти будеш Царицею семи галактик Всесвіту Аврій. Все. Викликай свого тотема. Мама та донька закрили очі, уявили собі своїх драконів - і вони з зображення між грудей витекли кольоровими струмочками, які перетворилися на справжніх драконів. Руда жінка та дівчинка з чорним волоссям сіли на своїх полупрозорих різнокольорових драконів та полетіли у світ невідомого, де спілкуються між собою померлі, душі колись живих мешканців цієї землі. 1.2 - Прошу першою, Імператрице Маріє! - Промовила Ганна. - Навіщо так офіціально, доню. Вибач, принцесо Ганна! - Ти теж. Не треба стільки почестей. Я і забула, мамо, який цей храм великий. - А який він великий всередині. Більший, набагато більший, ніж здається. - Як це? Просторий? - Ні, доню, зараз сама побачиш. Заходь. Дракони повернулись на свої зображення, які на них чекали. А мати з донькою стояли біля воріт величезного білого храму. А навколо була рожева пустеля і сильний вітер. - Чому храм білий? На нашій планеті немає ж такого мінералу, щоб будувати білі споруди. - Його привезли зі святої планети Аль з галактики Необі. - А можна зі святої планети щось брати? - Нам дали дозвіл і лише заради цього храму, бо саме на цьому місці центр наших об’єднаних семи галактик. А це має велике значення. Бо геометричний центр провокує потрібну енергію для створення енергетичного центру нашого Об’єднання семи дружніх галактик, до якого входимо ми та наші компаньйони. - А цей Храм віщунів теж побудований Методом росту? - Ні, що ти. Цей матеріал, до речі, його назвали хризан, не піддається росту. Це наша земля при потрібній комбінації хімічним сполук дозволяє рости будівлям. Бо земля планети Жур - жива. Не тільки тому, що там безліч бактерій та залишки живих істот, тобто біомаса, жива чи не жива. Сама земля жива. Тому вчені змогли при потрібній формулі (пропорції речовин та мінералів) зробити матеріал, який сам росте, коли його активують, знову таки, речовиною, яка є тільки на планеті Жур. Тому у нас більшість споруд побудована таким чином: робиться маленька, але якісна модель, розміщується в потрібному місці, на цю модель впливають спеціальною речовиною, модель росте до своїх максимальних розмірів, а потім якась сім’я з нашого народу, саме сьомого покоління людства, після переміщення помираючої планети Земля з галактики Молочний шлях, коли трансформери допомогли створи Чорну діру біля самої Землі, всього лише переїжджає до свого нового будинку. І живе, скільки потрібно. А мінерал хризан не дасть того самого ефекту. Та і робити з нього експерименти та різні речовини вкрай небезпечно. Хризан може вибухнути через з’єднання з різними хімічними елементами. Він дозволяє отримувати лише одну сполуку - хризаніт, який вже мільйони років використовують в будівництві мешканці планети Аль з галактики Необі. Ось результат отримання цієї сполуки - це Храм віщунів. Ти ж пам’ятаєш, що Сонце повинне було з’їсти Землю, спалити, розсмажити її своїм полум’ям, а трансформери з сусідньої галактики вирішили зберегти наш вид. Кожне покоління людства після переміщення Землі проходить тисячі, а то мільйони років, перш ніж з’являється новий різновид людства, через що об’являється про появу нового покоління. Давай відкривати ворота. Не торкайся, лише затримай долонь на відстані та попроси їх відкритися. Проходь. Мати та її дочка пройшли крізь відчинені ворота та опинилися в прозорому, ледь помітному саду, ніби це примари дерев, кущів, трави, квітів знайшли останній притулок саме навкруги цього храму. Рослини, на відміну від повністю мертвих, колихалися під дією вітру, що було дуже дивно. І вони співали ледь вловиму пісню, більш схожу на луну шепоту та звука “А-а-а”, який хтось безперервно тягне, співаючи високими нотами. Чим ближче Ганна зі своєю матір’ю підходила до дверей Храму, тим більше він ставав, - і не лише через ефект перспективи і приближення до об’єкту, він ріс набагато більше і швидше, ніж це дозволяли наближення та перспектива. Храм став величезним - він собою закрив увесь обрій. - Попроси його відчинитися. Подумки. - Наказала імператриця Марія. - Попроси храм відчинитися. Протягни руку та попроси. Подумки. Ганна простягла руку та попрохала в думках відчинитися храму. Храм відчинив двері. Ганна з мамою увійшли - і зразу опинились у світі зі водоспадами, сочною зеленню та квітучими квітами. - Не залишайся в цьому місці - це міраж, він може заполонити тебе, твої думки - і ти вже забудеш, навіщо прийшла. - Промовила Марія. - Пішли далі. Як тільки вони стали пробиратися крізь цей різнобарвний світ, як він зник. Перед ними відкрився справжній вид величезної зали. Простора, неосяжна поглядом. Несподівано налетіло полупрозоре листя, а потім з нього утворилася якась істота, яка промовила: - Проходьте до нашого світу, прошу. А потім він зник, розпався, розділився на те ж саме полупрозоре листя. Під стелею пролетіли полупрозорі хмари, які намагалися з’їсти одна одну. А потім частинки несправжньої прозорої кульбаби розлетілися по всій залі. - Ось там зала, де було наше весілля. - Марія показала праворуч. - А там, ліворуч, прощаються з померлими. А нам прямо, де є лабіринт, який дозволяє зрозуміти себе, коли його пройдеш, і священні шахи, які переміщують тебе у просторі. Підемо… Ганна з мамою пройшли до іншої зали і там побачили ще більший простір невідомого існування чогось неживого. Зала була переповнена духами. Деякі з них наблизилися до гостей. Хтось з них пройшов крізь тіла Ганни та її матері. Шахи знаходилися від входу до цієї зали праворуч, лабіринт - ліворуч. Шахи були вище за Марію та Ганну. Шахи та лабіринт теж були полупрозорі. - Доню, я тобі все показала. Не ризикуй, не підходь близько, бо почнеш грати. А це небезпечно. Ти можеш програти та загубитися в просторі, якщо програєш в шахи, або в собі, якщо не зможеш пройти лабіринт. Летимо додому. - Добре, мамо. 1.3 Ганна з матір’ю повернулись до замку. Це був розкішний замок рожевого кольору серед рожевої пустелі. Але дах був ідеально рівної поверхні. Він виходив за загальні межі самого замку. Замок мав вигляд величезної парасольки, де ніжка була основною будівлею, а сама пряма шляпка парасольки - її дахом. Ніжка парасольки була прикрашена візерунками, статуетками, балконами, а рівний дах - без прикрас та статуеток. Замок стояв на такої ж форми платформі, як і дах. Раптом прозвучала сирена. - Ми вчасно. Зараз почнеться пісчана буря. - Прокоментувала Марія. Раптом замок почав йти під ґрунт. Точніше, платформа такої ж форми, як дах, на якій стояв замок, почала знижуватися нижче рівня поверхні ґрунту, занурюючись в глибину підземного світу. Ідеально рівний дах виконав роль кришки, точно закрив увесь отвір в ґрунті, не залишивши ніякої щілини. А над тими, хто не встиг добігти до замку та сховатися, - з’явилося енергетичне поле захисту - величезний купол на кілька тисяч кілометрів діаметром. В замку, який опинився в повній темряві, автоматично увімкнулося світло. - Мамо, я піду пограю. - Попередила Ганна. - Добре, доню. Ганна пішла до ігрової кімнати. Куди вона б не йшла, якщо в кімнатах нікого не було (в цьому випадку світло не горіло), освітлення вмикалося автоматично. Повна економія. Ніякого ресурсу не витрачалося даремно. Ігрова кімната увімкнулася. Стіна почала працювати, показуючи дивне зображення. Ганна підійшла ближче до стіни - і стіна затягла дівчинку до себе. Ганна опинилась в тому світі, який транслювала віртуальна стіна: безкінечні ігри, активна участь в самих мультфільмах та нескінчених іграх, реальність, яка існує тільки в цій стіні, але яка поглинає мозок до кінця, не залишаючи свого уявлення про Всесвіт. - Ганно! - Пролунав голос Марії. - Так, мамо? - Почувся голос зі стіни. Ганна озирнулася в напрямку кімнати. - Тобі вже час спати. - Я вже йду. Ганна подивилася в напрямку панелі екрана стіни - і пройшла скрізь віртуальну стіну. - Пішли спати, доню. - Пішли. А тато дома? - Ні, він все ще на планеті Кіа. П’ять років по тому 1.4 Ганна сиділа в садку біля замку. Рожеві стовбури дерев гармонійно зливалися з рожевою поверхнею та рожевою травою. Коричнева крона дерева захищала Ганну від настирливого світла блакитної зірки. Стиглі фрукти чорного кольору готові були впасти на поверхню. З кожної ніжки фрукта звисала сережка коричневого листя. Неподалік блищала фіолетова річка. - Ганнуся, доню, тобі скоро одинадцять. Пора тобі вибирати чоловіка серед тих, кого ухвалили для тебе парламентарії. Ти ж знаєш: у нас парламентська монархія. Ми маємо права, як правителі, але нас обмежує парламент. І він підготовив для тебе список достойних для монархії чоловіків. - Мамо, як мені не подобаються ці правила. - Поскаржилася Ганна. - Знаю, доню. Знаю. Але так треба. Ніхто не осмілюється порушувати закон. Хоча який це закон? Це ж традиції, але, на жаль, дуже вони міцно тримаються за нас усіх. Хоча це ми вчепилися в них зубами, не відпускаючи застарілі традиції мільйони років. - Мамо, коли мені зустрітися з живим вогнем та мертвою водою? - Та хоч зараз, якщо хочеш. - Хочу. - Тоді пішли. - Знову на своїх тотемах? - Тоді полетіли, доню. Дівчинка та жінка уявили собі своїх тотемів. Вони з’явилися з їх грудей. Готові виконати будь-які побажання своїх власників. - Летимо. - Полетіли!!! - Прокричала Ганна, сидячи на своєму драконі. Ганна та Марія на своїх тотемах приземлилися на високій горі, над якій затрималися в повітрі на десять метрів від вершини кришталевий купол та куб з чорного каменю. А під куполом танцювала мертва вода, демонструючи різні обтікаємі форми, живі, які весь час змінювалися. Змінювані, неповторні, кожен раз різні. А під кубом танцював вогонь, але різнобарвний, він мав не тільки червоні, помаранчеві та жовті кольори та їх відтінки, - в ньому було багато рожевого, синього та фіолетового. Язики полум’я постійно цілувалися один з один, кожного разу міняючи партнера, кружляючи навколо себе та своїх партнерів. - Цей кришталь та камінь теж не з нашої планети? - Спитала Ганна. - Так. Це подарунок Папи Галактичного з Кришталевої та Чорної планет. - Відповіла Марія. - Спитай про себе в них. - Як? - Доторкнися до кожного. Краще обох зразу. Ганна простягла ліву руку до мертвої танцюючої води, а праву руку - до мерчающого, миготливого живого вогню. Вони зупинилися в своїх рухах, повернулися до Ганни, створюючи свої обличча, а потім цими обличчами зазирнули Ганні в очі. Їх очі, водяні та вогняні, одночасно дивилися в очі дівчинці та щось говорили їй своїми думками. Вогонь та вода взяли по краплині з пальців Ганни та перетворилися в кроваву воду та кровавий вогонь червоного кольору. Більше крові з дівчинки не брали, лише дві маленькі краплини. Через хвилин двадцять вода відпустила свою новостворену водяну долонь, якою тримала Ганну за руку, а вогонь - відпустив свою вогненну руку від руки Ганни. Вода та вогонь повернулися до своїх кольорів та справ - безкінечних танців. Ганна відвернулася та пішла пішки. - Ганно, що вони тобі показали? - Нічого. - Як це? Такого не може бути. - Промовила Марія. - Куди ти йдеш? Там косий схил. Виклич свого тотема. - Мамо, я тільки посиджу та постою над прірвою. - Доню, я хвилююся. - Я тільки постою. Трошки. - Твій тотем може не встигнули з’явитися, якщо ти будеш падати. - Ти забула, мамо? Я же можу сама літати. - Коли навчишся. Ти ж не пробувала. - Я можу спробувати зараз. - Доню! Припини! Дай мені руку. Будь ласка. - Я нічого не роблю. Я тільки постою. Відчую безмежність свободи та простору. - Я хочу з тобою стояти. Дай мені руку. Ти можеш випадково послизнутися. Тут небезпечно. - Але який краєвид. Я не впаду. Я лише подихаю вільними грудьми вільним повітрям і повернуся до тебе сама. Марія застигла, пропонуючи свою руку доньці, готова ухватити її в будь-який момент. А Ганна стояла на краю прірви та зачаровано роздивлялась все навкруги. Хвилин через десять Ганна промовила - Пішли, мамо, вибирати мені чоловіка. Я зустрінусь з усіма ними. Але ви не встигнете мене з ним одружити. Якесь сильне відчуття, що цього зараз не буде. Вогонь та вода показали мені, що я буду набагато старшою, коли виходитиму заміж. - Може то другий шлюб? - Може. Полетіли додому, мамо. - Полетіли, доню.